I si canto trist - Lluís Llach

Jo no estimo la por, ni la vull per a demà,

no la vull per a avui, ni tampoc com a record;

que m’agrada els somrís

d’un infant vora el mar

i els seus ulls com un ram d’il·lusions esclatant.

I si canto trist

és perquè no puc

esborrar la por

dels meus pobres ulls.

Jo no estimo la mort

ni el seu pas tan glaçat,

no la vull per a avui, ni tampoc com a record;

que m’agrada el batec d’aquell cor que, lluitant,

dóna vida a la mort

a què l’han condemnat.

I si canto trist

és perquè no puc

oblidar la mort

d’ignorats companys.

Jo no estimo el meu cant, perquè sé que han callat

tantes boques, tants clams, dient la veritat;

que jo m’estimo el cant

de la gent del carrer

amb la força dels mots

arrelats en la raó.

I si canto trist

és per recordar

que no és així

des de fa tants anys.

Я не люблю страху і не хочу його на завтра,

Не хочу ні на сьогодні, ні як сувенір;

Я люблю посмішки

дитини біля моря

а очі його, як букет лопнулих ілюзій.

Я співаю сумно

це тому, що я не можу

стерти страх

з моїх бідних очей.

Я не люблю смерть

навіть його крижаний крок,

Не хочу ні на сьогодні, ні як сувенір;

що мені подобається биття того серця, що, борючись,

дає життя смерті

на що він був засуджений.

Я співаю сумно

це тому, що я не можу

забути смерть

невідомих товаришів.

Я не люблю свій спів, бо знаю, що вони мовчали

стільки вуст, стільки криків, що говорять правду;

що я люблю співати

вуличних людей

силою слів

вкорінені в розумі.

Я співаю сумно

це пам'ятати

що не так

за стільки років.