Respon-me - Lluís Llach

Amic que tants de cops em parles,

aquí assegut,

ulls abatuts,

mai no has sabut

dir-me allò just

del nostre absurd.

I avui que tinc el cos ple d'ànsia,

la meva sang,

les meves mans,

els meus afanys,

aquest pocs anys

m’estan cridant.

Qui va vèncer?

Qui dels ferros forjats per les bombes

va fer un poble nou?

Qui va vèncer?

Qui damunt de tants cossos aixafats

va aixecar aquella casa per a tothom?

Qui va vèncer?

Qui del llit s’aixeca amb el dret d’anar

pel carrer sense sentir por?

Pots dir-m'ho tu?

Pots dir-m'ho tu?

Saps que ningú.

Tots hem perdut,

tots som vençuts.

I amic, renegaràs amb força

d’aquesta nit,

de qui som fills,

d’aquest destí,

del nostre ahir

que ens ha traït.

Però, amic, més que buscar respostes,

cal adreçar

el foc, la llar,

hem de guanyar

tots aquests anys

que estan cridant:

Qui va vèncer…

Чувак, ти говориш зі мною стільки разів,

сидячи тут

опущені очі,

ти ніколи не знав

скажи мені правильну річ

нашого абсурду.

І сьогодні моє тіло сповнене тривоги,

моя кров

мої руки

мої бажання

ці кілька років

вони дзвонять мені.

Хто переміг?

Хто із залізок, кованих бомбами

створили нове село?

Хто переміг?

Хто на стільки розтрощених тіл

він збудував той будинок для всіх?

Хто переміг?

Хто встає з ліжка з правом піти

по вулиці, не відчуваючи страху?

Ви можете мені сказати?

Ви можете мені сказати?

Ви нікого не знаєте.

Ми всі програли

ми всі переможені.

І друже, ти це рішуче заперечиш

сьогодні ввечері

з яких ми діти,

цього призначення,

нашого вчорашнього дня

хто нас зрадив.

Але, друже, замість того, щоб шукати відповіді,

потребує вирішення

вогонь, дім,

ми повинні виграти

всі ці роки

які кричать:

Хто переміг