Вася Крючкин - Леонид Утёсов

Вдоль квартала, вдоль квартала взвод шагал,

Вася Крючкин подходяще запевал.

А навстречу, безусловно, не спеша,

Шла раскрасавица-душа.

Увидала Васю Крючкина она,

Улыбнулась, словно полная луна.

А Василий понимает, что к чему, —

Маруся нравится ему.

Позабыла тут Маруся про дела,

Повернула и за нами вслед пошла.

А Василий — он знаток сердечных ран, —

Да разливался, как баян.

Тут возникла эта самая любовь,

Что волнует и тревожит нашу кровь.

Видим, Вася от волненья побелел

И снова песенку запел.

Так мы пели, может, два иль три часа,

Захрипели, потеряли голоса,

Но не сдаемся: в нас самих играет кровь,

И мы стеною за любовь.

Видит взводный, что плохи наши дела.

Вот, Маруся, до чего нас довела!

Крикнул взводный: «А эту песню прекратить!»

Ну, значит, так тому и быть.

Вздовж кварталу, вздовж кварталу взвод крокував,

Вася Крючкін добряче співав.

А назустріч, безумовно, не поспішаючи,

Ішла красуня-душа.

Побачила Васю Крючкіна вона,

Усміхнувся, наче повний місяць.

А Василь розуміє, що до чого, —

Маруся йому подобається.

Забула тут Маруся про справи,

Повернула і за нами слідом пішла.

А Василь — він знавець серцевих ран, —

Так розливався, як баян.

Тут виникло це саме кохання,

Що хвилює і турбує нашу кров.

Бачимо, Вася від хвилювання побілів

І знову пісеньку заспівав.

Так ми співали, може, дві чи три години,

Захрипіли, втратили голоси,

Але не здаємось: у нас самих грає кров,

І ми стеною за любов.

Бачить взводний, що погані наші справи.

Ось, Марусю, до чого нас довела!

Крикнув взводний: «А цю пісню припинити!»

Ну, значить, так тому і бути.