Монтаниана - Старый скрипач - Леонид Утёсов

Старый скрипач переулком бредёт,

Рядом с ним пёс его верный идёт.

С завистью смотрит старик сквозь очки,

Как пёс перепрыгивает ручейки.

Струйки с футляра стекают журча,

Струйки бегут по спине скрипача.

И он от холода трепеща,

Закутался в рваные складки плаща.

В тумане не зги, не видно, хоть плачь.

К мосту Искусств подходит скрипач.

Он шепчет:"Пели мы тут вдвоём,

Но дай нам и с петь-ка на ложе твоём."

И добрая ночь наклоняясь над ним

Его прикрывает плащом своим.

Старый скрипач идёт на покой,

По скользким ступенькам над сонной рекой.

Не знает он счастья, не ведал любви,

Хоть людям поют они песни свои.

Влюблённые слушают пенье смычка,

Друг друга плечом касаясь слегка.

И вспомнив свои золотые деньки,

Быть может тихонько всплакнут старики.

Старый скрипач в тумане густом,

Прижавшись к собаке, уснул под мостом.

Все скрипки ночей убаюкав его,

Играют теперь для него одного.

«Но вы, что проходите мимо сейчас,

Идите тихонько, ведь поздний час.»

Старый скрипач уснул над рекой,

Прижавшись к собаке, к щеке щекой.

В мир светлых видений ушёл старик,

А в сердце усталом звезда горит.

Старий скрипаль провулком марить,

Поряд із ним пес його вірний йде.

З заздрістю дивиться старий крізь окуляри,

Як пес перестрибує струмки.

Струйки з футляра стікають дзюрча,

Струйки біжать по спині скрипаля.

І він від холоду тремтіння,

Закутався у рвані складки плаща.

У тумані не зги, не видно, хоч плач.

До мосту Мистецтв підходить скрипаль.

Він шепоче:"Співали ми тут удвох,

Але дай нам і заспівати на ложі твоїм.

І добра ніч нахиляючись над ним

Його прикриває своїм плащем.

Старий скрипаль йде на спокій,

По слизьких сходах над сонною річкою.

Не знає він щастя, не знав любові,

Хоч людям співають вони свої пісні.

Закохані слухають спів смичка,

Один одного плечем торкаючись трохи.

І згадавши свої золоті дні,

Може тихенько заплакатимуть старі.

Старий скрипаль у тумані густому,

Притулившись до собаки, заснув під мостом.

Усі скрипки ночей заколисували його,

Грають тепер для нього одного.

«Але ви, що проходьте повз зараз,

Ідіть тихенько, адже пізня година.»

Старий скрипаль заснув над річкою,

Притулившись до собаки, до щоки щокою.

У світ світлих видінь пішов старий,

А в серці втомленим зірка горить.