Pas De Justice Pas De Paix - La Rumeur

Voici les cadavres qu’la police ne veut pas voir

Dissimulés au soir sous la pénombre d’un dépotoir

Un sacré beau paquet de dépouilles empilées

Ça fait des monceaux de têtes renversées

Les yeux et la bouche en cendres

Ça coule, de grandes flaques rouges hérissées

De mains crispées qui cherchent encore à comprendre

Mais pas de lueurs pour les cafards a répondu l’ordre

Et le sang sèche et vire au noir à l’abri des mémoires

Dans l’silence qu’il faut croire complice des gyrophares

Des porcs armés aux trousses qui d’une balle plongent la course

Dans l’caniveau du non-lieu, où un juge nettoie les lieux

Et sans bruit, sans cri se referme alors un de ces casiers métalliques de

l’oubli, du déni

L’infamie en robe de magistrat, la sainte loi

Le droit bourgeois sur le front des victimes d'état distribue les crachats

Une rumeur provient du bas, échappe au brouhaha

On entend alors clamer: «pas de justice, pas d’paix «Ni les barricades éteintes sur des chemins recouverts

De milles éclats de verre

Où fument les carcasses éventrées de voitures calcinées, ni la colère privée

d’ailes

Ni l’désespoir tout au bout des pierres et des cocktails

Balancés à genoux, ni les barres de fer tordues

Sur les boucliers de l’ordre gonflés de noirs et d’opprobre

Ni les horizons barrés par les corbeaux et les hyènes

Ni tous ces rêves aspergés de gaz lacrymogène

Ni les gerbes fanées aux pieds des portraits assassinés

Ni les phrases amères que mâchent de trop vieux patriarches

Usés par la chaîne, par le mépris et le temps

Ni les larmes acides des mères

Ni la sueur ni le sang de la classe ouvrière

Rien n’se perd.

rien n’se perd, tout s’transforme

Et le brasier crépite, et le brasier crépite

Et votre putain de temple n’attend plus qu’on l’dynamite

Une rumeur provient du bas, échappe au brouhaha

On entend alors clamer: «pas de justice, pas d’paix »

Ось ті трупи, які поліція не хоче бачити

Сховався ввечері під темрявою смітника

Назбиралася проклята гарна купа трофеїв

Це купи відкинутих назад

Очі й рот до попелу

Це течуть, великі колючі червоні калюжі

Про стиснуті руки, які все ще прагнуть зрозуміти

Але ніякі вогники для тарганів не відповідали на замовлення

А кров сохне і чорніє в притулку спогадів

У тиші, якій ви повинні повірити, є спільник миготливих вогнів

Озброєні свині на п'ятах, які кулею занурюють у перегони

У жолобі звільнення, де суддя прибирає місце

І безшумно, без крику, один з тих металевих шафок

забуття, заперечення

Знеславлення в одязі магістрата, святий закон

Буржуа прямо на фронті жертв держави роздає плювки

Знизу приходить чутка, яка усувається галасу

Тоді ми чуємо крик: «ні справедливості, ні миру», ні барикад, що згасли на вкритих стежках

З тисячі осколків скла

Там, де димляться випотрошені туші обвуглених машин, ані особистий гнів

з крил

Ані розпачу наприкінці каміння та коктейлів

Розмахування на колінах, ні кручені залізні ґрати

На щитах ордена опухлий чорним і ганьбою

Ані горизонти, закриті воронами та гієнами

Ані всі ці сльозогінні сни

Ані висохлі снопи біля ніг убитих портретів

Ані гірких фраз, розжованих занадто старими патріархами

Ношений ланцюгом, презирством і часом

Ані кислих сліз матерів

Ні поту, ні крові робітничого класу

Нічого не втрачено.

нічого не втрачається, все перетворюється

І полум’я тріщить, і полум’я тріщить

А твій проклятий храм просто чекає, коли його розірвуть

Знизу приходить чутка, яка усувається галасу

Тоді ми чуємо крик: «Немає справедливості, немає миру»