Luttes intestines - La Rumeur

Allo!

Ouais, comment tu vas mon frère?

Comment c’est ta vie en c’moment?

Ouais, moi ça va, hein, t’as vu… la musique, tout…

Ah ouais, c’est galère, un peu l’bordel

Non mais moi aussi j’te jure… y a des hauts, y a des bas… ouais parfois

c’est… écoute ça j’t’explique…

Parfois bordéliques, souvent borderline

Interdites comme un cutter sur American Airlines

Mes quelques pensées ont la couleur du pavé

Dépravées, elles sentent le renfermé d’une G.A.V

OK, d’accord, elles dérangent comme mon cigare

Se brûlent les ailes comme Icare

Et crament comme un autocar de banlieue

J'écris c’texte crispé à la décision d’un non-lieu

Et rêve de mourir vieux

Quel est le sursis que l’on m’accorde

A part celui du pendu qui se balance au bout d’la corde

Bienvenue dans mon crâne, il y fait aussi sombre que dans l’canon d’une arme

C’est bien moins excitant que toutes ces vendeuses de charme

Quelques murs décrépis, quelques décombres

Et quelques filles qui évoluent dans la pénombre

Et dans ces conditions on n’y voyage qu’en fraude

On n’y voit forcément noir comme ces travailleurs de l’aube

Hein!

Y a trop de flammes dans nos crânes

Hein!

Y a trop de chrome dans nos paumes aussi

Y a trop de larmes dans nos drames

Hein!

Y a trop de plomb dans nos psaumes aussi

C’est pas toujours drôle c’que j’te récite

Y a trop de luttes intestines qui se dessinent

Y a trop de flammes dans nos crânes

Trop de chrome dans nos paumes, trop de larmes dans nos drames

Abandonnés sur le trottoir parce qu’en opposition

On n’y voit que des carcasses en décomposition

Qu’il te faudra enjamber

Entre ces regards à la froideur d’un mois d’janvier

Et des situations que personne ne peut envier

Et dans l'épaisseur d’un sang coagulé

J’ai mes neurones qui n’pensent qu'à s’entretuer

Ne se soignent qu'à l’alcool, et s’embrouillent sous alcool

Juste avant qu’on n’leur passe la camisole

Dans ma tête que de vitrines brisées

Qui ne reflètent que cette triste réalité

A laquelle tous semblent s’habituer

Aussi repoussant qu’une vieille prostituée

Aux allures d’eau usée que même les égoûts n’veulent plus évacuer

Y a trop d’buée sur le pare-brise pour y voir clair

J’ai les cellules qui font crisser les pneus et laissent de la gomme par terre

Quitte à péter l’carter pour fuir ces gyrophares

Qui grouillent dans mon crâne comme des cafards

Привіт!

Ага, як ти, брате?

Як твоє життя зараз?

Так, я в порядку, га, ти бачив... музика, все...

О так, це клопіт, якийсь безлад

Ні, але я теж клянусь... бувають злети, бувають падіння... так, іноді

це... послухай, що я тобі пояснюю...

Іноді безладно, часто на кордоні

Заборонений як катер на American Airlines

Мої кілька думок – це колір тротуару

Розбещені, вони пахнуть затхлим G.A.V.

Добре, добре, вони турбують, як моя сигара

Обпаліть їхні крила, як Ікар

І скрипить, як приміський автобус

Пишу цей текст напруженим при рішенні про звільнення

І мріє померти старим

Яку відстрочку я отримаю

Крім повішеного, який розмахується на кінці мотузки

Ласкаво просимо до мого черепа, він темний, як ствол пістолета

Це набагато менш захоплююче, ніж усі ці чарівні продавщиці

Деякі застарілі стіни, деякі щебінь

І кілька дівчат ходять у темряві

І за цих умов туди їздять лише на шахрайстві

Ми не обов’язково бачимо чорне, як ці світанні працівники

Ех!

У наших черепах забагато полум’я

Ех!

У наших долонях теж забагато хрому

У наших драмах забагато сліз

Ех!

У наших псалмах також забагато свинцю

Те, що я тобі читаю, не завжди смішно

Назріває занадто багато міжусобиць

У наших черепах забагато полум’я

Забагато хрому в наших долонях, забагато сліз у наших драмах

Покинули на тротуарі, бо в опозиції

Ми бачимо лише тушки, що розкладаються

Що вам доведеться переступити

Між цими поглядами холод січневого місяця

А ситуаціям ніхто не позаздрить

І в гущі крові, що згорнулася

У мене є нейрони, які думають тільки про те, щоб вбити один одного

Лікуйтеся тільки алкоголем, а на спиртному заплутайтеся

Якраз перед тим, як ми одягли їх у гамівну сорочку

В голові тільки розбиті вікна

Які лише відображають цю сумну реальність

До чого, здається, всі звикли

Відразливий, як стара повія

Виглядає як стічні води, які навіть каналізація більше не хоче евакуювати

На лобовому склі занадто багато туману, щоб було добре видно

Я отримав осередки, які скрипять шини і залишають на підлозі жуйки

Навіть якщо це означає підірвати картер, щоб уникнути цих миготливих вогнів

Які рояться в моєму черепі, як таргани