L'oiseau Fait Sa Cage - La Rumeur

Chaque cellule de son corps est le théâtre d’une guerre civile

Les années noires de son adolescence défilent

Regarde ta soeur comme elle grandit

Les murs décrépis du quartier lui parlent comme ils t’ont parlé à l'époque

A l’ombre de ces quelques esprits éclairés bien sûr

Par la lumière des commentaires déjà très anciens

Qui ne les prennent ni en pitié ni pour leur meilleur copain

Comme si le poids des confidences

Cela condamnait au silence puis aux mauvaises influences

Dieu merci, toute la chaleur que témoigne le foyer

Dans cette mer de béton il évitera de se noyer

Depuis le décès soudain de son vieux père trop vite mis en terre

Des suites d’une tumeur au poumon, à tellement respirer l’amiante

Et les vapeurs de goudron de ces rues commerçantes

Rebaptisées à la sueur de ses mains de prolétaire

Ou au volant de ces bulldozers prêts à servir le couvert

De ces entrepreneurs locaux qui auront toujours le dernier mot

Seul avec sa mère et une soeur en bas âge au quatrième étage

D’une tour vieille comme le monde si on en croit le décalage

Qu’il y a entre ce paysage ingrat et le centre-ville

Plutôt bourgeois et aéré, carrément tranquille

Le soir sous les fenêtres, dès que le ton monte

Il te dit avoir une revanche sur la vie

À qui daigne entendre ce qu’il te raconte avec cette part de récit

Donnant du coeur à l’ouvrage, aux pages noircies

De ses trop récents passages dans les parages

Entre nous, en 25 ans de vie de quartier

A côtoyer les mêmes bancs, l'été au bord de l'étang

Au pied des mêmes bâtiments l’hiver, toujours sans grand idylle

A part descendre toute la bière qu’on pourrait trouver en ville

Que reste-t-il ce soir?

A toi de voir mon frère

Avant de rejoindre ton pieu aux premiers coups de barre de fer

Parole d’un témoin oculaire fatigué dont les aveux opiniâtres

Ressemblent étrangement au vieux plâtre de ces murs délabrés

Le temps passe

L'étau se resserre

Et l’oiseau fait sa cage

Construit son nid de pierre

Le temps passe

L'étau se resserre

Quand l’oiseau fait sa cage

Construit son putain de nid de pierre

Jusqu’au jour où les pans de ces murs fissurés

Commencent à parler de travers

Trahissent ses blessures

Définissent les contours de son sale caractère

Ses cris de colère n’engagent que lui

Se confondent aux bruits des grincements d’un engrenage où l'échec scolaire

Enfante des cas sociaux, oriente leurs cas contraires

Vers ces filières pourries considérées comme l’aboutissement

D’une politique de l’emploi précaire

Qui a le mérite d'être claire comme la came

Lorsque qu’elle t’envoie au cimetière des hommes et des femmes

(Quand est-ce que tu vas regarder la réalité en face ?)

J’aimerais aller voir leurs enfants

A ces enculés de cols blancs

Se répète-t-il souvent

Approcher doucement de la trentaine

Sans grigri ni talisman dans ce désert de ciment

Il n’y a que chez les trous du cul

Que cette spirale de la honte vaut la peine d'être vécue

Ceux pour qui l’inculte est d’avant-garde

Ou le culte du grossiste, le parfait exemple de réussite

C’est bien triste

Ses yeux pleurent quand il regarde sous son sombre ciel

L’ombre d’une sage décision

Bombardée par le boucan et les odeurs de poubelle

J'écris son calvaire en poésie

Avec les mots qu’il préfère, me confie sa mère

Et tous les jours je prie

Pour peu qu’il s’en souvienne

Réfrène ses instincts de folie à grand peine

Spectateur de son propre drame

Avant saturé d’aigreur, vient allumer les sirènes d’alarme

Dès que la ville s’endort, comme par hasard

Au crépuscule d’une bavure ou d’un contentieux de pourritures

Cette atmosphère suffocante le déglingue doucement

Quand plus rien ne te distingue d’autrui

Tu t’aperçois comme ce monde est petit

Non seulement tu croises des seringues dans les aires de jeux

Mais la flemme partout dans notre système nerveux.

Tu me diras que

Toute volonté trouve son chemin si tant est qu’elle soit

Couronnée par un de ces plans de carrière d’ouvrier comme papa

Il le sait, il en souffre, putain

L’ingurgite trop vite sans digérer ce qu’il bouffe

Jusqu'à ce qu’il s'étouffe à l’agonie

Recrache son mal de vivre à la figure de n’importe qui

Les railleries des commères parleront de drogue dure (ben voyons)

Et les rumeurs les plus folles iront jusqu'à dire

Que désormais, il court derrière les pigeons

Dehors en caleçon, il se tape des barres de rire seul

Dans son bien triste délire et puis il tire la gueule

En se gardant de toute explication

Car la démence arrive

Par vagues successives et s’estompe

Bref, encore un légume de plus dans le potager

Pourri par le temps

Ecrasé par le poids de l'échec et les pierres contagieuses des murs

De ces putains de bâtiments

Кожна клітинка його тіла — арена громадянської війни

Проходять темні роки його юності

Спостерігайте за своєю сестрою, як вона росте

Зруйновані стіни околиці розмовляють з ним так, як розмовляли з тобою тоді

Звичайно, в тіні тих кількох просвітлених розумів

У світлі вже дуже старих коментарів

Кому не шкода ні їх, ні свого найкращого друга

Ніби тягар довіри

Вона засуджена на мовчання, а потім на злі впливи

Слава Богу, за все тепло, яке виявляє вогнище

У цьому морі бетону він не потоне

Так як раптова смерть старого батька занадто швидко поховали

Від наслідків пухлини легенів, від дихання такої кількості азбесту

І смоляні пари цих торгових вулиць

Перейменований в поті своїх пролетарських рук

Або за кермом тих бульдозерів, готових до столу

З тих місцевих підприємців, за якими завжди буде останнє слово

На четвертому поверсі наодинці з мамою та маленькою сестрою

Вежі, старої як світ, якщо вірити зміні

Що між цим невдячним краєвидом і центром міста

Досить буржуазно і повітряно, відверто тихо

Увечері під вікнами, як тільки підніметься тон

Він каже вам помститися життю

Хто здобує почути, що він розповідає вам у цій частині історії

Серце віддаючи роботі, почорнілим сторінкам

З його надто останніх пасажів

Між нами, за 25 років сусідського життя

Потертися тими ж лавами, влітку на краю ставка

Біля підніжжя тих самих будівель взимку, ще без великої ідилії

Крім того, що випили все пиво, яке ми могли знайти в місті

Що залишилося сьогодні ввечері?

Це залежить від вас, щоб побачити мого брата

Перед тим, як приєднатися до вашої ставки при перших ударах залізного бруска

Слово втомленого очевидця, чиї уперті зізнання

Дивно нагадують стару штукатурку ці напівзруйновані стіни

Час минає

Петля затягується

І птах робить свою клітку

Будує собі гніздо з каменю

Час минає

Петля затягується

Коли птах робить свою клітку

Побудуйте їй прокляте гніздо з каменю

До того дня, коли зрізи цих стін потріскалися

Почніть говорити боком

Видати свої рани

Визначте контури його брудного характеру

Його крики гніву його власні

Плутаються зі звуками скрипу передачі, де шкільна невдача

Народжує соціальні випадки, орієнтує їх протилежні випадки

Назустріч цим гнилим секторам розглядається як кульмінація

Політика нестабільної зайнятості

Хто має заслугу бути зрозумілим, як камера

Коли вона посилає вас на кладовище чоловіків і жінок

(Коли ти зустрінеш реальність?)

Я хотів би побачитися з їхніми дітьми

До тих білих комірців

Чи часто це повторюється

Повільно наближається до 30

Без григри чи талісмана в цій цементній пустелі

Це тільки серед придурків

Що ця спіраль сорому варта того, щоб жити

Ті, для кого неосвічений — це авангард

Або культ оптового продавця, ідеальний приклад успіху

Це справді сумно

Його очі сльозяться, коли він дивиться під своє темне небо

Тінь мудрого рішення

Бомбардований шумом і запахами сміття

Я пишу його випробування в поезії

Його улюбленими словами розповідає мені його мама

І щодня я молюся

Поки він пам’ятає

Ледве стримує його інстинкти божевілля

Глядач власної драми

Перш ніж насититися кислинкою, загоряється сигнальна сирена

Як тільки місто засинає, ніби випадково

На сутінках промах або суперечка про гниль

Ця задушлива атмосфера повільно руйнує її

Коли ніщо не відрізняє тебе від інших

Ви розумієте, який цей світ малий

Ви не тільки на дитячих майданчиках зустрічаєте голки

Але лінь по всій нашій нервовій системі.

Ти мені це скажи

Кожна воля знайде свій шлях, якщо вона є

Увінчаний одним із тих кар’єрних планів синіх комірців, як тато

Він це знає, він від цього страждає

Проковтує його занадто швидко, не перетравлюючи те, що їсть

Поки він не задихнеться в агонії

Виплюнь біль життя будь-кому в обличчя

Пліткарські насмішки будуть говорити про важкі наркотики (давай)

А найсміливіші чутки йдуть так далеко, щоб говорити

Що зараз він бігає за голубами

Надворі, у своїх боксерах, він наодинці сміється

У своєму дуже сумному маренні, а потім він витягує обличчя

Уникаючи будь-яких пояснень

Бо наближається деменція

Послідовними хвилями і згасає

Одним словом, ще один овоч на городі

Згнили від часу

Роздавлені вагою невдач і заразним камінням стін

З цих проклятих будівель