Другая дуэль - Кирилл Комаров

Мой друг актёр Гоша Шадрин

До того, как нарвался на нож,

Служил в областном театре,

Где все его звали «Жорж».

Кроме этого, Гоша

Любил и писал стихи.

Актером он был хорошим,

Поэтом он был плохим.

Мой друг актёр Гоша Шадрин

Частенько сидел без рубля.

В своём областном театре

Он был на вторых ролях.

А тут институтский кореш

Нашел ему подмолот.

Сняться в кино не хочешь?

--

Спросил он Гошу.

И вот

Гоша читает пьесу.

То есть сценарий.

Ну что ж,

Он будет играть Дантеса,

Которого звали Жорж.

Костюмы, бумаги, пробы,

Кофе, ха-ха, хи-хи…

В общем, сплошная проза,

А Гоша писал стихи.

Дубль один!

-- из пачки

Режиссер достаёт «Казбек»,

Дантес жмёт на собачку,

Пушкин падает в снег…

Ещё раз!

-- идёт работа,

Нервничает режиссер.

Ему не нравится что-то,

Может быть, даже всё.

«Попробуем снять от леса…

Медленно… как во сне…

Теперь крупно лицо Дантеса…" —

И Пушкин падает в снег.

Да, всё началось с дуэли

И закончилось тоже ей.

Пули своё отпели,

Настало время ножей…

А Гоше не нравился Пушкин.

Вернее, игравший его.

Кому-то стихи -- игрушки,

Кому-то -- пуля в живот.

А актёр, игравший поэта,

Был циник, пошляк и жлоб.

Гошу бесило это.

Сжигало.

И вот сожгло.

Горечь обиды давней

Горела, видать, до сих пор.

О Наталии Николавне

Зашел у них разговор.

И актёр, игравший поэта,

Знаток человеческих душ,

Сказал: «Анекдот все это.

Жена, любовник и муж…»

Он говорил.

А Гоша

Молчал и слушал.

Кивал.

Актером он был хорошим.

Он слушал и все молчал.

А в висках нарастал шум крови,

В ушах колокольный звон…

Потом следствие установит,

Что первым ударил он.

А тот схватился за ножик.

Хотел попугать.

И Жорж —

Гошу все звали Жоржем —

Сам налетел на нож.

Это трудно назвать дуэлью,

Но всё-таки… всё-таки вдруг

Время на самом деле

Замыкается в круг?

Ведь небу совсем не важно,

Нож или пистолет.

Такие разные персонажи.

Такой похожий сюжет.

Но где б ни случилось это,

Какой бы не вился век,

Небо узнает поэта

По крови, пролитой на снег…

По крови пролитой…

Мій друг актор Гоша Шадрін

До того, як нарвався на ніж,

Служив в обласному театрі,

Де його звали «Жорж».

Крім цього, Гоша

Любив і писав вірші.

Актором він був хорошим,

Тому він був поганим.

Мій друг актор Гоша Шадрін

Часто сидів без карбованця.

У своєму обласному театрі

Він був на інших ролях.

А тут інститутський кореш

Знайшов йому підмелювання.

Знятися в кіно не хочеш?

-

Запитав він Гошу.

І ось

Гоша читає п'єсу.

Тобто сценарій.

Ну що ж,

Він буде грати Дантеса,

Якого звали Жорж.

Костюми, папери, проби,

Кава, ха-ха, хі-хі…

Загалом, суцільна проза,

А Гоша писав вірші.

Дубль один!

- із пачки

Режисер дістає «Казбек»,

Дантес тисне на собачку,

Пушкін падає у сніг…

Ще раз!

- йде робота,

Нервує режисер.

Йому не подобається щось,

Можливо, навіть усе.

«Спробуємо зняти від лісу…

Повільно… як у сні…

Тепер велике обличчя Дантеса…»

І Пушкін падає в сніг.

Так, все почалося з дуелі

І закінчилося теж їй.

Кулі своє відспівали,

Настав час ножів.

А Гоше не подобався Пушкін.

Точніше, грав його.

Комусь вірші - іграшки,

Комусь - куля в животі.

А актор, який грав поета,

Був цинік, пошляк і жлоб.

Гошу дратувало це.

Спалило.

І ось спалило.

Гіркота давньої образи

Горіла, мабуть, досі.

Про Наталію Ніколавну

Зайшла у них розмова.

І актор, який грав поета,

Знавець людських душ,

Сказав: Анекдот все це.

Дружина, коханець і чоловік...»

Він говорив.

А Гоша

Мовчав і слухав.

Ківал.

Актором він був хорошим.

Він слухав і все мовчав.

А в скронях наростав шум крові,

У вухах дзвін…

Потім слідство встановить,

Що першим ударив він.

А той схопився за ніжок.

Хотів налякати.

І Жорж —

Гошу все звали Жоржем —

Сам налетів на ніж.

Це важко назвати дуеллю,

Але все-таки... все-таки раптом

Час на справі

Замикається в круг?

Адже небу зовсім не важливо,

Ніж або пістолет.

Такі різні персонажі.

Такий схожий сюжет.

Але де ні сталося це,

Який би не вів вік,

Небо впізнає поета

По крові, пролитій на сніг.

По крові пролитої…