Гуляешь одна - KARTASHOW

Пр: Там, где солнца закаты,

Мы гуляли, когда-то.

По нашим местам, теперь без меня, Гуляешь одна, с нашей собакой.

1) Наши места — для меня их не стало,

Ты осталась одна, я приезжать перестал вдруг,

Мы на расстоянии, после расставания,

Раны срастаются, но шрамы останутся.

Наши места, я вчера проехал мимо.

И вспомнил все наши закаулки любимые.

Любимые, потому что, мы там так любили.

Счастливые были…

Наши места, я намеренно здесь за ними,

Захотелось приехать, но я здесь, будто, впервые,

Другие влюбленные вдохновляются ими,

И наши места без тебя, как будто, другие.

Но если быть честным, не верь мне ни на минуту,

И если скажу, что я это всё когда-нибудь забуду,

Я помню каждую шутку, веришь, на каждой встрече,

Наши свидания — наша бесконечность.

Пр: Там, где солнца закаты,

Мы гуляли, когда-то.

По нашим местам, теперь без меня, Гуляешь одна, с нашей собакой.

(х2)

2) Мы — это больше, чем просто слова, мы — это история, слышишь?

Пускай, её знаем лишь ты и я, но за то никто не перепишет.

Она в наших сердцах проживет до конца, как у героини «Титаника».

Впереди такая большая жизнь, что история кажется маленькой.

Мы не обсуждали мелочи эти про паспорты, и про штампы.

Я знал, важнее — душа, и твоя мне показала масштабы.

Я и представить себе не мог, каким большим может быть сердце.

В моём то, уже точно, столько тепла и любви никогда не поместится.

Но, неужели, всё это был — сон?

Неужели, мы только проснулись?

Мурашки по коже бегут от всех этих тут слов, что сердца коснулись,

Мурашки от всех этих песен, что для тебя, блин, я написал.

Послушай в наушниках, хоть, когда будешь гулять по нашим местам.

Пр: Там, где солнца закаты,

Мы гуляли, когда-то.

По нашим местам, теперь без меня, Гуляешь одна, с нашей собакой.

Пр: Там, де сонця заходи сонця,

Ми гуляли, колись.

По наших місцях, тепер без мене, Гуляєш одна, з нашим собакою.

1) Наші місця - для мене їх не стало,

Ти залишилася одна, я приїжджати перестав раптом,

Ми на відстані, після розставання,

Рани зростаються, але шрами залишаться.

Наші місця, я вчора проїхав повз.

І згадав усі наші закутки улюблені.

Улюблені, бо ми там так любили.

Щасливі були…

Наші місця, я навмисно тут за ними,

Захотілося приїхати, але я тут, ніби, вперше,

Інші закохані надихаються ними,

І наші місця без тебе, начебто, інші.

Але якщо бути чесним, не вір мені ні на хвилину,

І якщо скажу, що я це все колись забуду,

Я пам'ятаю кожен жарт, віриш, на кожній зустрічі,

Наші побачення — наша нескінченність.

Пр: Там, де сонця заходи сонця,

Ми гуляли, колись.

По наших місцях, тепер без мене, Гуляєш одна, з нашим собакою.

(х2)

2) Ми - це більше, ніж просто слова, ми - це історія, чуєш?

Нехай, її знаємо лише ти і я, але за те ніхто не перепише.

Вона в наших серцях проживе до кінця, як у героїні «Титаніка».

Попереду таке велике життя, що історія здається маленькою.

Ми не обговорювали ці дрібниці про паспорти, і про штампи.

Я знаю, важливіше душа, і твоя мені показала масштаби.

Я і уявити собі не міг, яким великим може бути серце.

В моєму те, вже точно, стільки тепла і любові ніколи не поміститься.

Але, невже, все це був сон?

Невже, ми тільки прокинулися?

Мурашки по шкірі біжать від всіх цих тут слів, що серця торкнулися,

Мурашки від усіх цих пісень, що для тебе, млинець, я написав.

Послухай у навушниках, хоч коли гулятимеш по наших місцях.

Пр: Там, де сонця заходи сонця,

Ми гуляли, колись.

По наших місцях, тепер без мене, Гуляєш одна, з нашим собакою.