Padrino Pelao - Julio Sosa

¡Saraca, muchachos, dequera un casorio!

¡Uy Dio, qué de minas, 'ta todo alfombrao!

Y aquellos pebetes, gorriones de barrio

Acuden gritando: ¡Padrino pelao!

El barrio alborotan con su algarabía;

Allí, en la vereda, se ve entre el montón

El rostro marchito de alguna pebeta

Que ya para siempre perdió su ilusión

Y así, por lo bajo

Las viejas del barrio

Comentan la cosa

Con admiración:

«¿Ha visto, señora

Qué poca vergüenza?

¡Vestirse de blanco

Después que pecó!»

Y un tano cabrero

Rezonga en la puerta

Porque a un cajetiya

Manyó el estofao:

«Aquí, en esta casa

Osté no me entra

Me son dado coenta

Que osté es un colao.»

¡Saraca, muchachos, gritemos más fuerte!

¡Uy Dio, qué amarrete!

Ni un cobre ha tirao…

¡Qué bronca, muchachos!

Se hizo el otario

¡Gritemos, Pulguita!

¡Padrino pelao!

Y aquella pebeta que está en la vereda

Contempla con pena a la novia al pasar

Se llena de angustia su alma marchita

Pensando que nunca tendrá el blanco ajuar

Сарака, хлопці, хочу весілля!

Ой, Діо, яка шахта, все встелено!

А ті пебети, сусідські горобці

Приходять з криками: куме пелао!

Околиці бунтують своїм гомоном;

Там, на тротуарі, видно серед купи

Висохле обличчя якоїсь маленької дівчинки

Що він назавжди втратив ілюзію

А так, низько

Старенькі околиці

Вони коментують цю справу

Із захопленням:

«Ви бачили, пані?

Яка безсоромність?

плаття в білому

Після того, як він згрішив!»

І тано козар

бурчати в двері

тому що до cajetiya

Manyó рагу:

«Тут, у цьому будинку

Осте мені не підходить

Я поінформований

Це osté є colao.»

Сарака, хлопці, кричимо голосніше!

Боже, яка краватка!

Не мідь кинув...

Яка балаканина, хлопці!

зроблено отаріо

Давай кричимо, Флі!

Кум лисий!

І та дівчинка, що на тротуарі

Він сумно дивиться на наречену, яка проходить повз

Його зів’ялу душу сповнює туга

Думаючи, що він ніколи не матиме білих прикрас