Olvida'o - Julio Sosa

¡Lo mataron al pobre Conteras!

¡Recién se casaba!

¡Si es para no creer!

Juan Luz Mala, saltó la tranquera

Y vino a llevarle a su propia mujer…

Fue en el patio e' la estancia «La Hazaña»

La fiesta 'e los novios era un esplendor;

Mas de pronto dos dagas hicieron

De aquella alegría un cuadro de horror

(recitado)

Herido de muerte

Y en sangre bañao

Habló de este modo

El recién casao:

No es nada, mi gaucha;

No te asustes, mi alma…

A los dos peleando

Se nos fue el facón…

Siento que me llega

Un vientito helado

Aquí, de este lado

Sobre el corazón…

Llevame unas flores…

Andá a visitarme…

La tierra es muy fría

Pa' estar olvidao…

¡Adiosita, gaucha

Te estaré esperando!

¡Me voy apagando

De puro finao!

Al principio fue todo promesas…

La viuda lloraba, sin duda demás;

Pero al fin se le fue la tristeza

Y a su pobre gaucho no lo fue a ver más

¡Con razón que en las noches 'e tormenta

Se escucha patente, la voz del finao

Que la llama diciendo: ¡Lucinda

Estoy muy solito, llegate a mi lao!

Вони вбили бідного Контераса!

Він щойно одружився!

Якщо не вірити!

Хуан Лус Мала перескочив ворота

І він прийшов забрати власну жінку...

Це було у дворі кімнати "La Hazaña"

Fiesta 'e los novios була пишністю;

Але раптом вийшли два кинджали

З цієї радості картина жаху

(декламація)

Смертельно поранений

І купався в крові

говорив так

Молодята:

Це нічого, мій гауча;

Не бійся, душа моя...

щоб ми обидва сварилися

Ми втратили facón...

Я відчуваю, як це приходить до мене

крижаний вітер

тут, на цій стороні

Про серце...

Принеси мені квітів...

Приходь до мене в гості...

земля дуже холодна

Бути забутим...

До побачення, гауча

Я буду чекати!

Я вимикаю

Чисто добре!

Спочатку це були обіцянки...

Вдова плакала, без сумніву, надто сильно;

Але нарешті смуток покинув його

І він більше не ходив до свого бідного гаучо

Не дивно, що в грозові ночі

Чути патент, голос фінао

Це називає її приказку: Люсінда

Мені дуже самотньо, підійди до мене!