La Casita Está Triste - Julio Sosa

Los chicos no juegan, la casa está triste

La gente camina en puntas de pie

El alma de ella en todo subsiste

El alma tan buena de la que se fue

Sollozos furtivos, suspiros y quejas

Se oyen muy suaves cual leve rumor

De los que han quedado.

Se postran las viejas

Y elevan plegarias a Nuestro Señor

Un hombre murmura: «¡Qué mala es la vida!

¡Llevarla tan joven, indigna pensar!

¡Tan buena y tan bella, por todos querida

Dejar en tristezas sumido a su hogar!»

La gente la extraña -¡si era tan buena!-

Con todos charlaba, con todos se dio

Por eso en su muerte se ve tan serena

¿Será que su almita al cielo voló?

Despunta la aurora y mecen las brisas

Las plantas, las flores, que tanto cuidó

Y añoran sus riegos, sus dulces sonrisas

Y tiernos cuidados que en vida les dio

Se asoma un nenito, rosado, sonriente;

Pregunta a su padre: «¿Mamá dónde está?»

Y al ver el cadáver, le dice doliente:

«¡Papito, yo quiero dormir con mamá!»

Хлопці не граються, в хаті сумно

Люди ходять навшпиньки

Її душа в усьому живе

На душі так добре, з якої він пішов

Таємні ридання, зітхання і скарги

Вони чуються дуже тихо, як легка чутка

З тих, хто залишився.

старенькі ниць

І вознесіть молитви до нашого Господа

Чоловік бурмоче: «Як погано жити!

Неси її таку молоду, недостойну й думати!

Такий добрий і такий красивий, шановний

Залиште свій дім у печалі!»

Люди сумують за нею -якби вона була такою хорошою!-

З усіма балакав, з усіма давав

Ось чому в смерті вона виглядає такою спокійною

Чи може бути так, що його маленька душа полетіла в рай?

Світає і вітерці гойдають

Рослини, квіти, про які він так дбав

І вони прагнуть своїх ризиків, своїх милих посмішок

І ніжну турботу, яку в житті він дарував їм

З'являється маленький хлопчик, рожевий, усміхнений;

Він питає батька: «Мамо, де вона?»

І, побачивши труп, він сумно каже:

«Тату, я хочу спати з мамою!»