Insekten im Eis - Jennifer Rostock

Wir lagen ahnungslos im Gras, was auch wächst wenn die Zeit still und schweigsam

steht.

Regentropfen trotzen, dämmern, hoch auf Wolken glotzen.

Doch die Luft

wurde kalt und spät.

Wir ließen unsere Wünsche steigen so wie Drachen, nur ohne Schnur.

Wollten wir später danach greifen, griffen wir ins Leere nur.

Und dann kam der Winter und alles war weiß.

Wir waren gefangen wie Insekten im

Eis.

Ein scheuer Blick, ein neuer Trick: du bist Adam, ich bin Eva — nur mit roten

Haaren.

Die Zweifel trugen Früchte und wir ließen uns verführen obwohl die

Früchte doch verboten waren.

Um dein Lächeln wehte schon ein eisiger Wind.

Ich schaute einmal zu oft hin und

wurde blind.

Und dann kam der Winter und alles war weiß.

Wir waren gefangen wie Insekten im

Eis.

Mit Salz in den Wimpern, mit tosenden Ohren und all unsere Farben haben wir

verloren.

Denn dann kam der Winter und alles war weiß.

Wir waren gefangen wie

Insekten im Eis, Insekten im Eis.

Wir wärmten uns die Hände an den Gesprächen und bekamen kalte Füße vom

Zu-viel-Wollen.

Wir blieben sitzen und die Pläne blieben Skizzen,

blieben Lücken in den Protokollen.

Und die Gespräche wurden brüchig wie welkes Laub.

Mit dem letzten Satz,

den du sprachst, wurde ich taub.

Und dann kam der Winter…

Ich hab mich selbst nicht erkannt, als ich in Blüten stand.

Ich hab mich nicht

erkannt.

Mir wurde ganz blümerant, als ich in Blüten stand.

Ich hab mich nicht

erkannt.

Und erst am Ende begriff ich: Die Blüten waren herbstzeitlos und

giftig.

Dann kam der Winter und alles war weiß.

Ich warte heute darauf, dass das Eis

taut.

Dann kam der Winter und alles war weiß.

Wir waren gefangen wie Insekten im Eis.

Mit Salz in den Wimpern, mit tosenden Ohren und all unsre Farben haben uns

verloren.

Wir waren gefangen wie Insekten im Eis.

Wir waren befangen und verschreckt und

verwaist.

Ми, нічого не підозрюючи, лежимо в траві, яка теж росте, коли час тихий і тихий

стоїть.

Заперечувати краплини дощу, світанок, дивитися високо на хмари.

Але повітря

похолодало і запізнилося.

Ми дозволяємо своїм бажанням летіти, як повітряні зміни, тільки без шнурка.

Якщо ми хотіли дотягнутися до нього пізніше, ми просто сягали в порожнечу.

А потім прийшла зима і все стало біле.

Ми потрапили в пастку, як комахи

лід.

Сором’язливий погляд, нова хитрість: ти Адам, я Єва — тільки з червоними

волосся.

Сумніви принесли свої плоди, і ми дозволили себе спокуситися, незважаючи на те

фрукти були заборонені.

Навколо твоєї посмішки вже віяв крижаний вітер.

Я занадто часто дивився і

осліп.

А потім прийшла зима і все стало біле.

Ми потрапили в пастку, як комахи

лід.

З сіллю на віях, з ревними вухами і всіма нашими кольорами

втрачено.

Бо тоді прийшла зима і все було біле.

Ми потрапили в пастку, як

Комахи в льоду, комахи в льоду.

Ми зігріли руки на розмовах і померзли ноги від

бажати занадто багато.

Ми залишилися сидіти, а плани залишилися ескізами,

в колодах залишилися щілини.

І розмови стали крихкими, як зів’яле листя.

З останнім реченням

що ти говорив, я оглух.

А потім прийшла зима...

Я не впізнав себе, що стояв у цвіту.

Я не маю себе

визнаний.

Я весь розквітнув, стоячи в квітках.

Я не маю себе

визнаний.

І тільки в кінці зрозумів: Цвіли осінній крокус і

отруйний.

Потім прийшла зима і все стало біле.

Чекаю сьогодні на морозиво

відлиги

Потім прийшла зима і все стало біле.

Ми потрапили в пастку, як комахи в льоду.

З сіллю на віях, з ревущими вухами і всіма нашими кольорами

втрачено.

Ми потрапили в пастку, як комахи в льоду.

Ми були свідомі й налякані й

осиротіла.