Echolot - Jennifer Rostock

Ich trag den Kopf unterm Arm, Ich hab Schultern aus Stahl

Der Wecker steht auf Alarm, mein Lot steht diagonal

Und zwischen gläsernen Blicken und bedrucktem Papier

Seh ich nur falschen Stolz, Morsches Holz unter dem Furnier

Wo wir uns rumtreiben, rumschweigen laut lachen, stumm bleiben

Wächst nach uns kein Gras mehr

An den Sätzen die wir reden, kleben Spinnenwebenfäden

Und die Langeweile trinkt mein Glas leer

Kennen wir uns schon zu gut?

Ich verlier das Interesse, ich verlier den Bezug

Denn schon lange genug, sitzen wir im selben Boot

Ohne Vision, ohne Navigation, ohne Echolot

Wir treiben auf der Stelle ohne Zielkanäle unter’m Kiel

Keine Welle schlägt gegen den Bug

Schon lange genug, Ich hab schon lange genug

Wir sind zur hälfte Akteur und zur hälfte Voyeur

Wir sind zur Hälfte das Sprachrohr und zur Hälfte Gehör

Doch stehen wir immer nur, lauschen, mit dem Ohr an der Tür

Werden wir wohl nie erfahren, wohin sie führt

Uns kommt nichts über die Lippen, als das Bier an dem wir nippen

Doch das Ungesagte ballt und staut sich

Und zwischen all den Lippen, wippen Kippen, Ich will tippen

Hier wollen alle nur Ficken, keiner traut sich

Ich kenn das alles schon zu gut

Ich verlier das Interesse, ich verlier den Bezug

Aah, aah, aaah

Oooh, oooh, oooh

Ich hab schon lange genug!

Я ношу голову під пахвою, у мене плечі сталеві

Будильник горить, мій відвіс по діагоналі

І між скляними очима і друкованим папером

Я бачу тільки фальшиву гордість, Гниле дерево під шпоном

Там, де ми тусуємось, мовчимо, голосно сміємося, мовчимо

За нами трава не росте

Нитки павутиння прилипають до речень, які ми говоримо

І нудьга п’є мій келих порожнім

Ми вже добре знаємо один одного?

Я втрачаю інтерес, я втрачаю зв’язок

Тому що ми були в одному човні досить довго

Без бачення, без навігації, без гідролокатора

Ми пливемо на місці без цільових каналів під кілем

Жодна хвиля не б'є на лук

Досить давно, мені вже достатньо

Ми наполовину актори, наполовину вуайеристи

Ми наполовину мундштук і наполовину слух

Але ми завжди просто стоїмо, слухаємо, приклавши вухо до дверей

Можливо, ми ніколи не дізнаємося, куди це веде

З наших губ нічого не сходить, крім пива, яке ми п’ємо

Але несказане накопичується і наростає

І поміж усіма губами, попками махаючи, хочеться друкувати

Усі хочуть тут трахатися, ніхто не сміє

Я надто добре все це знаю

Я втрачаю інтерес, я втрачаю зв’язок

Ах, ах, ах

Ооо, ооо, ооо

З мене досить!