La tour Saint-Jacques - Jacques Douai

De quelques exploits amoureux

Notre esprit se rappelle,

Mais c’est toujours au moins heureux

Que le cœur est fidèle.

À celle qu’on ne peut avoir

On garde une tendresse,

Comme je fais depuis un soir

De ma pauvre jeunesse.

Ce soir-là j’avais pour l’amour

Mis mes habits de Pâques,

Car une fille faite au tour

Devait aller m’attendre au tour,

Tout autour de la tour Saint-Jacques.

Voilà comment c'était venu:

De fenêtre à fenêtre

En la voyant j’avais connu

Un immense bien-être!

Cette enfant était de Paris

Dont les filles sont fières,

Et n’ont pas toujours les maris

Qu’avaient rêvés leurs pères;

Et pour connaître mon amour

Ou mes habits de Pâques,

Ou pour mon bien-être de retour,

Nous devions nous trouver au tour,

Tout autour de la tour Saint-Jacques.

En ce temps-là, la tour n’avait pas

Rose blanche de pierre,

Ni la traîne et les falbalas

Que lui fait son parterre;

À ses pieds — poudreux et meurtris —

Des huttes et des halles,

Et dans son grand corps noir ou gris

On y fondait des balles:

Mais je l’aimais, j’aimais l’amour

Et mes habits de Pâques,

J’adore ce triste séjour

Puisque elle m’attendait autour,

Tout autour de la tour Saint-Jacques.

J’en fis à peine le chemin

Ma beauté vint de suite,

Lorsque jeune on parle d’hymen

Comme le cœur bat vite!

Le soleil était radieux,

Le ciel était sans voiles

Mais pour moi qui voyais ses yeux

Qu’importaient les étoiles!

Tout mon corps frissonnait d’amour

Dans mes habits de Pâques,

De la voir ainsi sans détour,

Avec ma chérie autour,

Tout autour de la tour Saint-Jacques.

Voilà le dernier couplet;

vous allez voir,

pourqoui il est le plus important.

«Vous avez sans doute un métier»

Dit ma jeune conquête.

«Oui», dis-je «Je suis ouvrier,

Ma famille est honnête».

«Je vous prenais pour un commis»,

Ajoute alors ma belle.

«Pourquoi n'êtes-vous pas mieux mis?,

Adieu monsieur!"dit-elle.

Soyez donc fier de votre amour,

De vos habits de Pâques,

Pour que la fin d’un si beau jour,

Vous trouve là pleurant autour,

Tout autour de la tour Saint-Jacques.

Про якісь любовні подвиги

Наш розум пам'ятає,

Але це завжди принаймні щасливо

Що серце вірне.

До того, якого ти не можеш мати

Зберігаємо ніжність,

Як я робив одну ніч

Моєї бідної молодості.

Та ніч у мене була для кохання

Одягни мій пасхальний одяг,

Тому що дівчина зробила навколо

Треба було чекати мене,

Навколо Туру Сен-Жак.

Ось як це виникло:

Вікно до вікна

Побачивши її, я пізнав

Величезного благополуччя!

Ця дитина була з Парижа

Чиїми пишаються дочки,

І не завжди мають чоловіків

Про що мріяли їхні батьки;

І пізнати мою любов

Або мій великодній одяг,

Або для мого повернення добробуту,

Ми повинні були знайти один одного навколо,

Навколо Туру Сен-Жак.

На той час вежі не було

Кам'яна біла троянда,

Ні тролінгу, ні наворотів

Що з ним робить його підлога;

Біля його ніг — запорошених і в синцях —

хатини і зали,

І в неї велике чорне або сіре тіло

Там кулі плавили:

Але я любив її, я любив кохання

І мій великодній одяг,

Я люблю це сумне перебування

Оскільки вона чекала мене поруч,

Навколо Туру Сен-Жак.

Я ледве встиг

Вийшла краса моя,

У молодості ми говоримо про шлюб

Як швидко б'ється серце!

Світило сонце,

Небо було без покривал

Але для мене, хто бачив його очі

Яке значення мали зірки!

Усе моє тіло тремтіло від любові

В моєму великодньому одязі,

Бачити її такою без обходу,

Поряд з моїм коханим,

Навколо Туру Сен-Жак.

Це останній вірш;

ви побачите,

чому це найважливіше.

«Ти, мабуть, маєш роботу»

Сказав мій молодий завоювання.

«Так, — сказав я, — я робітник,

Моя родина чесна».

«Я взяв тебе за писаря»,

Тоді додайте мою красуню.

«Чому ти не одягнений краще?»

До побачення, сер!» - сказала вона.

Тож пишайтеся своєю любов'ю,

Твого великоднього одягу,

Щоб закінчився такий прекрасний день,

Знаходить тебе там плачучим,

Навколо Туру Сен-Жак.