Il pleut, bergère - Jacques Douai

Il pleut, il pleut bergère,

La fille pleure tout bas,

Espérant que la guerre,

Et la pluie finira.

Hommes d’armes pénètrent,

Gardent puis la forêt.

Ont vu à la fenêtre,

La fille qui pleurait.

Messieurs dit la gamine:

Faudrait que vous iriez

Dans la grange voisine,

Et du feu vous feriez.

Pour nous sécher la belle,

Point n’ai besoin de feu.

J’irai en ta ruelle,

Tant de fois que tu veux.

Je vous fait ma prière,

Ne parlez pas ainsi.

M’ont promise pour la guerre.

M’a laissée seule ici.

Et tout ce qui ont cloufiché

Le Seigneur sur la croix,

N’oserait me toucher,

Ni les soldats du roi.

Nous ont tués de bonnes filles,

Et omis tant de lions.

Culbutent la fille,

Et puis sont repartis.

Sont repartis en chasse,

Mais derrière eux ils ont

Déchiré la paillasse,

Avec leurs éperons.

S’enfuit à la rivière,

Coupé du lin nouveau.

Et la journée entière,

Vilain échevau.

Mais si s’en va la trace

De ceux qui ont passé,

En son cœur d’autre trace,

Qui pourra les passer.

Іде дощ, іде дощ, пастушка,

Дівчина тихо плаче,

Сподіваючись, що війна,

І дощ закінчиться.

Входять солдати,

Тоді охороняйте ліс.

Побачила у вікні,

Плаче дівчина.

Панове сказали хлопцеві:

Тобі слід йти

У сусідньому сараї,

І ви б звільнили.

Щоб висушити нас красуню,

Мені не потрібен вогонь.

Я піду твоєю смугою,

Скільки завгодно разів.

Я молюся тобі,

Не говоріть так.

Обіцяв мені на війну.

Залишив мене тут одного.

І все це зіпсувалося

Господь на хресті,

Не посміє мене торкнутися,

Ані царські воїни.

Убили нас хороших дівчат,

І пропустив стільки левів.

Перекинути дівчину,

А потім пішли.

Пішли на полювання,

Але за ними є

Порвав солом'яний матрац,

Зі своїми шпорами.

втік до річки,

Покроєна з нового льону.

І цілий день,

Неслухняний Хенк.

Але якщо слід зникне

З тих, хто пройшов,

В його серці інший слід,

Хто може їх передати.