Ballade des pendus - Jacques Douai

Frères humains qui après nous vivez,

N’ayez de coeur contre nous endurci,

Car, si pitié de nous pauvres avez,

Dieu en aura plus tôt de vous merci.

Vous nous voyez ci attachés, cinq, six:

Quant de la chair que trop avons nourrie,

Elle est déjà dévorée et pourrie,

Et nous, les os, devenons cendre et poudre.

De notre mal personne ne s’en rie:

Mais priez Dieu que tous nous veuille absoudre!

Брати люди, що живуть після нас,

Не май проти нас запеклого серця,

Бо якби жалість до нас бідних була,

Бог тобі швидше подякує.

Ви бачите нас тут прикріпленими, п’ять, шість:

Що стосується плоті, яку ми надто нагодували,

Вона вже з'їдена і згнила,

А ми, кістки, стаємо попелом і прахом.

З нашого зла ніхто не сміється:

Але моліть Бога, щоб ми всі були прощені!