O belle à la fontaine - Jacques Douai

Ô belle à la fontaine,

J’ai soif d’un peu de ton eau.

Elle a ri, la hautaine,

Belle et froide comme l’eau.

Chardon, mélilot, menthe,

Par eux la plaine glanez.

Et toi, ma chanson, chante,

Qui sur mon malheur est née.

Chante, chante, fontaine,

Dont ne se flétrit pas l’eau.

J’ai vieilli dans la peine.

Menthe, chardon, mélilot.

Maigres senteurs de terre,

Point tôt fûtes-vous fanées,

Que la belle trop fière,

Dont m’ont vengé les années.

Adieu, beauté hautaine,

Mirée dans l’auge du cœur.

Où j’ai bu tant de peines,

Et tant goûté de langueurs.

Adieu, douleur fidèle,

Par l'âge atteint sans pardon.

J’ai revu les yeux d’elle,

Mélilot, menthe, chardon.

О красо біля фонтану,

Я хочу твоєї води.

Вона сміялася, пихато,

Гарний і холодний, як вода.

Розторопша, буркун, м'ята,

По них рівнина підбирає.

А ти, моя пісня, співай,

Який на біду мою народився.

Співай, співай, фонтан,

Чия вода не в'яне.

Я постарів у муках.

М'ята, розторопша, буркун.

Скупі землисті запахи,

Не встиг ти зів'янути,

Що прекрасна надто горда,

За що помстилися мені роки.

Прощай, горда красуня,

Милувалися в кориті серця.

Де я випив стільки печалі,

І так смакував томлінням.

Прощай, вірний біль,

До віку без прощення.

Я знову побачив її очі,

Конюшина, м'ята, розторопша.