Rocío - Isabel Pantoja

Con sombrero negro, con chaqueta corta

En la brujas horas del anochecer

Por mi calle abajo pasaba un mocito

Del que sin saberlo yo me enamore

Un domingo claro que abril sonreía

Se paro en mi reja gallardo y juncal

Y me dijo alegre: «con usted mi vida

Unas palabritas tengo yo que hablar»

Y hablamos de muchas cosas

Que el viento se las llevo

Tan solamente una copla

En mi alma se quedo

Rocío, ay mi Rocío!

Manojito de claveles

Capullito florecido;

De pensar en tus quereres

Voy a perder el sentido

Porque te quiero mi vida

Como nadie te ha querido

Rocío ay mi Rocío!

Se alejó el mocito de la vera mía

Fue mentira todo lo que me juro

Y mis ojos lloran tras la celosía

Por aquel cariño que se marchito

Ayer por la tarde hablando en su oido

Con otra del brazo le he visto pasar;

Me ha vuelto la cara, no se ha conmovido

Pero estoy segura que me vio llorar

Que a pesar de sus desprecios

Yo no lo puedo olvidar

Me acuerdo de aquella copla

Que un día le oí cantar

З чорним капелюхом, з коротким піджаком

У чаклунські години сутінків

Моєю вулицею пройшов хлопець

Той, в який я, сам того не знаючи, закохався

Ясна неділя, що квітень усміхнувся

Він стояв на моєму паркані галардо і юнкал

І він радісно сказав мені: «З тобою моє життя

Я маю сказати кілька слів»

І ми говорили про багато речей

Хай вітер їх забере

просто куплет

В моїй душі воно залишилося

Росіо, о мій Росіо!

пучок гвоздики

бутон квітки;

Щоб подумати про свої бажання

Я втрачу свідомість

Тому що я люблю тебе моє життя

Ніби тебе ніхто не любив

Росіо, о мій Росіо!

Хлопчик відійшов від мене

Все, що я клявся собі, було брехнею

А очі плачуть за ґратами

За ту любов, що зів’яла

Вчора вдень говорив йому на вухо

Іншою рукою я бачив, як він проходив;

Він повернувся до мене обличчям, його не ворухнуло

Але я впевнений, що він бачив, як я плачу

І це незважаючи на їхню зневагу

Я не можу цього забути

Я пам’ятаю той куплет

Якось я почув, як він співає