Два дома - Ирина Ежова

Два дома стояли на желтой горе

И каждое утро навстречу заре

Мальчишка с девчонкой двенадцати лет

В горы бежали, встречали рассвет.

Мальчишка последние ночи не спал —

Он где-то про чудо-цветок услыхал.

В горах на вершине цветок тот растет,

Кто его сыщет, тот счастье найдет.

Я должен, обязан цветок тот найти

И ей в день рожденья его принести!

Рубашка изорвана, руки в крови —

Ищет мальчишка счастья цветы.

Вдруг ржавое что-то попалось ему,

Он тронул, и взрыв разорвал тишину.

Мальчишку спасли, но с двенадцати лет

Ему еже больше не видеть рассвет,

По горным вершинам ему не бежать,

И дали степные ему не обнять.

Прошло лет пятнадцать и девочка та Красавицей стала, ее красота

Пленяла в округе всех лучший парней,

Но лишь одного парня видели с ней.

В коляске, слепой, на щеке рваный след,

Он нежно укутанный в розовый плед,

Он часто ее уговоривал: Брось,

Не лучше ли жить нам с тобою поврозь.

Однажды мальчишка ее попросил

В горы, к обрыву его подвезти,

Туда, где вокруг бушевала река,

И грохотала, стуча в берега.

Она оглянулась, услышала стук,

И на лице отразился испуг:

На месте, где раньше коляска была,

Осталась лишь в память примята трава.

Два дома стояли на желтой реке,

И каждое утро навстречу заре,

Седая красавица, двадцать семь лет,

В горы бежала, встречала рассвет.

Два будинки стояли на жовтій горі

І щоранку назустріч зорі

Хлопчик з дівчинкою дванадцяти років

В гори бігли, зустрічали світанок.

Хлопчик останні ночі не спав —

Він десь про чудо-квітку почув.

У горах на вершині квітка та росте,

Хто його знайде, той знайде щастя.

Я має, зобов'язаний квітку той знайти

І Їй у день народження його принести!

Сорочка підірвана, руки в крові

Шукає хлопчик щастя квіти.

Раптом іржаве щось трапилося йому,

Він зворушив, і вибух розірвав тишу.

Хлопчика врятували, але з дванадцяти років

Йому що більше не бачити світанок,

По гірським вершинам йому не бігти,

І дали степові йому не обійняти.

Минуло років п'ятнадцять і дівчинка та Красунею стала, її краса

Зачарувала в¦окрузі всіх кращих хлопців,

Але тільки одного хлопця бачили з нею.

У колясці, сліпий, на щеці рваний слід,

Він ніжно укутаний в рожевий плед,

Він часто її вмовляв: Кинь,

Не краще жити нам з тобою нарізно.

Якось хлопчик її попросив

У гори, до обриву його підвезти,

Туди, де навколо вирувала річка,

І гуркотіла, стукаючи у берега.

Вона озирнулася, почула стукіт,

І на особі відбився переляк:

На місці, де раніше коляска була,

Залишилася лише в пам'ять прим'ята трава.

Два будинки стояли на жовтій річці,

І щоранку назустріч зорі,

Сива красуня, двадцять сім років,

В гори бігла, зустрічала світанок.