Москва-Нева - Ирина Дубцова, Leonid Rudenko

Я смотрела на него-него-него,

Сквозь Неву-Неву реву не могу.

Я так не выдержу,

Удалю, утоплю,

Тону ко дну.

Не твоё кольцо

На моей руке,

Всё, приплыли,

Уже трое в игре!

Мы по логике вещей уже не те,

В этой комнате, в пустоте.

Не твоё лицо в отражении,

Пора признать обоим поражение.

Без движения, туго скованы,

Выбили стёкла - вот и холодно.

Всё не то у нас,

Всё не так,

Эти простыни - белый флаг.

На ответы вопросы,

Менять так непросто всё,

Ты и я.

И снова нема твоя Нева,

И словно пуста моя Москва.

А наша любовь теперь - слова,

И больше не делится на два.

И снова нема твоя Нева,

И словно пуста моя Москва.

А наша любовь теперь - слова,

И больше не делится на два.

Москва...

Нева...

Я попал не туда, и не с той,

Как цунами накрывает с головой.

Между нами тишина,

Я оглох.

Где же выход?

Выдох.

Вдох.

Обжигаю руки о твои,

Плечи голые,

Стены обнаженные.

Мы с тобою, в сердце пораженные.

Что мы делаем,

Боже мой,

Кто же мы?

Две минуты до расставания,

Ты не сдержала нам, Нева, обещания.

Беспощадно, бессовестно, больно,

Я и Москва теперь,

А не ты и я.

Отпусти меня, отпусти!

Разведи и в Москве мосты.

В этом городе гость непрошеный - наше прошлое,

Я и ты.

И снова нема твоя Нева,

И, словно, пуста моя Москва.

А наша любовь теперь - слова,

И больше не делится на два.

И снова нема твоя Нева,

И, словно, пуста моя Москва.

А наша любовь теперь - слова,

И больше не делится на два.

И снова нема твоя Нева,

И, словно, пуста моя Москва.

А наша любовь теперь - слова,

И больше не делится на два.

И снова нема твоя Нева,

И, словно, пуста моя Москва.

А наша любовь теперь - слова,

И больше не делится на два.

Москва...

Нева...

Я дивилася на нього-його-його,

Крізь Неву-Неву реву не можу.

Я так не витримаю,

Видалю, втоплю,

Тону на дно.

Не твоє кільце

На моїй руці,

Все, припливли,

Вже троє у грі!

Ми за логікою речей уже не ті,

У цій кімнаті, у порожнечі.

Не твоє обличчя у відображенні,

Час визнати обом поразку.

Без руху, туго скуті,

Вибили шибки - от і холодно.

Все не те у нас,

Все не так,

Ці простирадла – білий прапор.

На відповіді запитання,

Міняти так непросто все,

Ти і я.

І знову нема твоя Нева,

І ніби порожня моя Москва.

А наше кохання тепер - слова,

І більше не поділяється на два.

І знову нема твоя Нева,

І ніби порожня моя Москва.

А наше кохання тепер - слова,

І більше не поділяється на два.

Москва...

Нева...

Я потрапив не туди, і не з тієї,

Як цунамі накриває із головою.

Між нами тиша,

Я оглух.

Де ж вихід?

Видих.

Вдих.

Обпалюю руки про твої,

Плечі голі,

Стіни оголені.

Ми з тобою в серці вражені.

Що ми робимо,

Боже мій,

Хто ми?

Дві хвилини до розлучення,

Ти не дотрималася нам, Нево, обіцянок.

Нещадно, безсовісно, ​​боляче,

Я та Москва тепер,

А не ти й я.

Відпусти мене, відпусти!

Розведи й у Москві мости.

У цьому місті гість непрошений - наше минуле,

Я і ти.

І знову нема твоя Нева,

І ніби порожня моя Москва.

А наше кохання тепер - слова,

І більше не поділяється на два.

І знову нема твоя Нева,

І ніби порожня моя Москва.

А наше кохання тепер - слова,

І більше не поділяється на два.

І знову нема твоя Нева,

І ніби порожня моя Москва.

А наше кохання тепер - слова,

І більше не поділяється на два.

І знову нема твоя Нева,

І ніби порожня моя Москва.

А наше кохання тепер - слова,

І більше не поділяється на два.

Москва...

Нева...