Песенка на память - Ирина Богушевская

День за днем я крашу это лицо.

День за днем на нем меняется грим, —

пусть я знаю, что однажды, в конце концов,

оно станет совсем-совсем-совсем другим.

Понемножечку тогда, по чуть-чуть,

через речку к голубым журавлям,

я продолжу, я продолжу тогда свой путь,

а эта песенка останется вам:

Дорогие мои, никогда вам не надо печалиться.

Даже если ветра холодны и маяк далек —

вы найдете Судьбу, и, я знаю, однажды причалите

к тем родным берегам, где вас ждали всегда,

где горел огонек.

Дорогие мои, вам не надо напрасно тревожиться.

Даже если нагрянет лихая к вам в дом беда —

просто верьте в удачу свою!

Остальное — приложится.

Улыбайтесь судьбе,

улыбайтесь себе — всегда!

День за днем я крашу красным свой рот,

день за днем я мажу синим глаза —

чтоб под маской Коломбины

скрыть взгляд Пьеро,

чтоб резвяся, играя,

слова свои сказать:

все пройдет, я поняла не из книг:

боль и радость и печаль — все пройдет.

И неважно, для кого будет петь Родник.

Кто приникнет к Роднику и споет:

Дорогая Москва, я люблю твои шумные улицы,

где кипит и сверкает жизнь, как вино, пьяня.

Где мелькают шуты, чародеи, злодеи и умницы,

где когда-нибудь кто-нибудь, может быть,

вспомнит на миг — меня.

Золотая Москва, подними же мерцающий занавес,

сочини для нас пьесу,

где каждый, кто жив — герой.

И солги, что финала — не будет!

И заново, заново

нас фальшивой пленяй мишурой

и правдивой, до слез, игрой,

и солги, что финала — не будет.

И заново, заново

нас фальшивой пленяй мишурой

и правдивой игрой!

День за днем ​​я фарбую це обличчя.

День за днем на ньому змінюється грим, —

нехай я знаю, що одного разу, в кінці кінців,

воно стане зовсім-зовсім іншим.

Потроху тоді, потроху,

через річку до блакитних журавлів,

я продовжу, я продовжу тоді свій шлях,

а ця пісенька залишиться вам:

Дорогі мої, ніколи вам не треба сумувати.

Навіть якщо вітри холодні і маяк далекий —

ви знайдете Долю, і, я знаю, одного разу причалить

до тих рідних берегів, де на вас чекали завжди,

де горів вогник.

Дорогі мої, вам не треба даремно турбуватися.

Навіть якщо нагряне лиха до вам в будинок біда —

просто вірте в свою удачу!

Решта — додасться.

Усміхайтеся долі,

посміхайтеся собі—завжди!

День за днем ​​я фарбую червоним свій рот,

день за днем я мажу синім очі —

щоб під маскою Коломбіни

приховати погляд П'єро,

щоб граючись, граючи,

слова свої сказати:

все пройде, я зрозуміла не з книг:

біль і радість і печаль — все пройде.

І неважливо, для кого співатиме Джерело.

Хто припаде до Джерельця і співає:

Люба Москва, я люблю твої галасливі вулиці,

де кипить і сяє життя, як вино, п'яня.

Де миготять блазні, чарівники, лиходії та розумниці,

де колись хтось, можливо,

згадає на мить — мене.

Золота Москва, підніміть же мерехтливу завісу,

придумай для нас п'єсу,

де кожен, хто живий— герой.

І солги, що фіналу — не буде!

І заново, заново

нас фальшивою пленяй мішурою

і правдивою, до сліз, грою,

і солги, що фіналу — не буде.

І заново, заново

нас фальшивою пленяй мішурою

і правдивою грою!