Seeräuberjenny - Hildegard Knef

Meine Herren, heute sehen sie mich Gläser abwaschen.

Und ich mache das Bett für jeden.

Und Sie geben mir einen Penny und ich bedanke mich schnell.

Und sie sehen meine Lumpen und dies lumpige Hotel.

Und sie wissen nicht, mit wem Sie reden.

Und sie wissen nicht, mit wem Sie

reden.

Aber eines Abends wird Geschrei sein am Hafen.

Und man fragt: Was ist das für ein Geschrei?

Und man wird mich lächeln seh’n bei meinen Gläsern.

Und man sagt: was lächelt die dabei?

Und ein Schiff mit acht Segeln

Und mit fünfzig Kanonen

Wird liegen am Kai.

Und man sagt, geh wisch Deine Gläser mein Kind.

Und man reicht mir den Penny

hin.

Und der Penny wird genommen und das Bett wird gemacht, und es wird keiner

mehr drin schlafen in dieser Nacht.

Und sie wissen immer noch nicht, wer ich bin.

Und sie wissen imme noch nicht, wer ich bin.

Aber eines Abends wird Getös sein am Hafen und man fragt: «Was ist das für ein

Getös?"Und man wird mich stehen sehen hinterm Fenster. Und man sagt: «Was lächelt die so bös?»

Und das Schiff mit acht Segeln und mit fünfzig Kanonen wird beschiessen die

Stadt.

Meine Herren, da wird wohl Ihr Lachen aufhören

Denn die Mauern werden fallen hin

Und die Stadt wird gemacht dem Erdboden gleich

Nur ein lumpiges Hotel wird verschont von jedem Streich

Und man fragt: Wer wohnt Besonderer darin?

Und man fragt: Wer wohnt Besonderer darin?

Und in dieser Nacht wird ein Geschrei um das Hotel sein

Und man fragt: Warum wird das Hotel verschont?

Und man wird mich sehen treten aus der Tür gen Morgen

Und man sagt: Die hat darin gewohnt?

Und das Schiff mit acht Segeln

Und mit fünfzig Kanonen

Wird beflaggen den Mast

Und es werden kommen hundert gen Mittag an Land

Und werden in den Schatten treten

Und fangen einen jeglichen aus jeglicher Tür

Und legen ihn in Ketten und bringen vor mir

Und fragen: Welchen sollen wir töten?

Und an diesem Mittag wird es still sein am Hafen

Wenn man fragt, wer wohl sterben muss…

Und dann werden Sie mich sagen hören: ALLE!

Und wenn dann der Kopf fällt, sag' ich: Hoppla!

Und das Schiff mit acht Segeln

Und mit fünfzig Kanonen

Wird entschwinden mit mir…

Панове, сьогодні ви бачите, як я мию склянки.

І постіль застилаю всім.

А ви дайте мені копійку, і я поспішив вам подякувати.

І вони бачать моє лахміття і цей обшарпаний готель.

І вони не знають, з ким ти говориш.

І вони не знають, з ким ти

говорити.

Але одного вечора в порту буде крик.

І хтось запитує: що це за крик?

І ви побачите, як я посміхаюся в окулярах.

А ти кажеш: чому вона посміхається?

І корабель з вісьмома вітрилами

І з п’ятдесятьма гарматами

Буде на набережній.

І кажуть, іди витри окуляри моя дитина.

І вони передають мені копійку

там.

І копійка взята, і постіль постелена, а нема

спати в ньому більше цієї ночі.

І вони досі не знають, хто я.

І вони досі не знають, хто я.

Але одного вечора в гавані станеться переполох і люди запитають: «Що це за штука?

Шумно?» І побачиш, що я за вікном стою. І скажеш: «Чому вона так зло посміхається?»

І корабель з вісьмома вітрилами і п’ятдесятьма гарматами вогонь по них

Місто.

Панове, на цьому ваш сміх, мабуть, припиниться

Бо стіни впадуть

І місто зрівняється з землею

Лише пошарпаний готель врятований від кожної витівки

І хтось запитує: хто в ньому по-особливому живе?

І хтось запитує: хто в ньому по-особливому живе?

І тієї ночі навколо готелю будуть крики

І хтось запитує: чому готель пощадив?

І вранці мене побачать, як виходжу за двері

А вони кажуть: вона в ньому жила?

І корабель з вісьмома вітрилами

І з п’ятдесятьма гарматами

Позначить щоглу

І сотня вийдуть на берег до полудня

І ступить у тінь

І ловити будь-кого з будь-яких дверей

І посадіть його в кайдани і приведіть переді мною

І запитаємо: кого вбити?

А опівдні в порту буде тихо

Якщо ви запитаєте, хто має померти...

І тоді ви почуєте, як я кажу: ВСЕ!

А коли голова падає, я кажу: Ой!

І корабель з вісьмома вітрилами

І з п’ятдесятьма гарматами

зникне зі мною...