Ich zieh' mich an und langsam aus - Hildegard Knef

Er spielte Klavier in der schäbigsten Bar,

Und allen war es seit langem klar,

Dass die Pfandleihe sein Zuhause war.

Er trank nicht wenig und rauchte zuviel,

Lächelte freundlich in das Gewühl,

Bis der letzte um fünf gegangen war.

Dann rannte er hastig ins Nachbarlokal,

Sucht und fand im dunstigen Saal

Das Mädchen, das stündlich sich restlos entkleidet,

Worunter nur er und kein anderer leidet.

Ich zieh' mich an und langsam aus

Und nicht allein und nicht zu Haus',

Ich bin auf dem Gebiet

Das einz’ge, was hier zieht,

Ich zieh' mich an und langsam aus.

Ich bin vielleicht kein großes Licht,

Doch wenn ich strippe,

Da merkt man’s nicht,

Ich leb' von meiner Haut,

Bin selten gut gebaut,

Ich zieh' mich an und langsam aus.

In seinem Leid verkauft er’s Klavier,

Bei einer Razzia folgt er ihr,

Hält um sie an noch auf dem Revier.

Sie wurde brav und führte das Haus,

Putzte Gemüse und ging niemals aus,

Doch bei Ultimo flogen sie hinaus.

Jetzt geht sie wieder ins alte Lokal

Und zeigt wie früher das Muttermal,

Und er wird wie kaum ein andrer beneidet,

Worunter nur er und kein anderer leidet.

Ich zieh' mich an und langsam aus

Und nicht allein und nicht zu Haus',

Ich bin auf dem Gebiet

Das einz’ge, was hier zieht,

Ich zieh' mich an und langsam aus.

Ich bin bestimmt kein großes Licht,

Doch wenn ich strippe,

Da merkt man’s nicht,

Steh' groß auf dem Plakat

Und wär' so gern privat,

Ich zieh' mich an und langsam aus.

Він грав на піаніно в найпошарпанішому барі

І це було давно всім зрозуміло

Що ломбард був його домом.

Він не мало пив і багато курив,

ласкаво посміхнувся в натовп,

Поки о п’ятій не пішов останній.

Потім поспішно забіг у сусідній ресторан,

Обшукали і знайшли в серпанковому залі

Дівчина, яка щогодини повністю роздягається

Від чого страждає тільки він і ніхто інший.

Я одягаюся і повільно роздягаюся

І не один і не вдома,

Я в полі

Єдине, що сюди тягне

Я одягаюся і повільно роздягаюся.

Я не можу бути великим світлом

Але коли я роздягаюся

Ви цього не помічаєте

Я живу зі своєї шкіри

Я рідко буває добре складений

Я одягаюся і повільно роздягаюся.

У своєму горі він продає піаніно,

Під час рейду він стежить за нею

Зупиняється для неї ще на вокзалі.

Вона стала доброю і господарювала в домі

Чистив овочі і не виходив

Але на Ultimo вони вилетіли.

Тепер вона повертається на старе місце

І показує, як колись, родимку,

І йому як нікому заздрять,

Від чого страждає тільки він і ніхто інший.

Я одягаюся і повільно роздягаюся

І не один і не вдома,

Я в полі

Єдине, що сюди тягне

Я одягаюся і повільно роздягаюся.

Я точно не велике світло

Але коли я роздягаюся

Ви цього не помічаєте

Встаньте на плакат високо

І хотів би бути приватним

Я одягаюся і повільно роздягаюся.