По улице моей который год - Город 312

По улице моей который год

звучат шаги — мои друзья уходят.

Друзей моих медлительный уход

той темноте за окнами угоден.

Запущены моих друзей дела,

нет в их домах ни музыки, ни пенья,

и лишь, как прежде, девочки Дега

голубенькие оправляют перья.

Ну что ж, ну что ж, да не разбудит страх

вас, беззащитных, среди этой ночи.

К предательству таинственная страсть,

друзья мои, туманит ваши очи.

О одиночество, как твой характер крут!

Посверкивая циркулем железным,

как холодно ты замыкаешь круг,

не внемля увереньям бесполезным.

Так призови меня и награди!

Твой баловень, обласканный тобою,

утешусь, прислонясь к твоей груди,

умоюсь твоей стужей голубою.

Дай стать на цыпочки в твоем лесу,

на том конце замедленного жеста

найти листву, и поднести к лицу,

и ощутить сиротство, как блаженство.

Даруй мне тишь твоих библиотек,

твоих концертов строгие мотивы,

и — мудрая — я позабуду тех,

кто умерли или доселе живы.

И я познаю мудрость и печаль,

свой тайный смысл доверят мне предметы.

Природа, прислонясь к моим плечам,

объявит свои детские секреты.

И вот тогда — из слез, из темноты,

из бедного невежества былого

друзей моих прекрасные черты

появятся и растворятся снова.

По вулиці моїй який рік

звучать кроки — мої друзі йдуть.

Друзі моїх повільний догляд

тій темряві за вікнами завгодно.

Запущені моїх друзів справи,

немає в їх будинках ні музики, ні співи,

і тільки, як раніше, дівчатка Дега

голубенькі оправляють пір'я.

Ну що ж, ну що ж, так не розбудить страх

вас, беззахисних, серед цієї ночі.

До зради таємнича пристрасть,

друзі мої, туманить ваші очі.

О самотність, як твій характер крутий!

Поблискуючи залізним циркулем,

як холодно ти замикаєш коло,

не дослухайся до впевненостей марним.

Так приклич мене і нагороди!

Твій баловень, обласканий тобою,

втішуся, притуляючись до твоїх грудей,

умоюсь твоєю холодною голубою.

Дай стати на|палочки в|твоєму лісі,

на тому кінці уповільненого жесту

знайти листя, і піднести до особи,

і відчути сирітство, як блаженство.

Даруй мені тишу твоїх бібліотек,

твоїх концертів суворі мотиви,

і — мудра — я забуду тих,

хто померли або досі живі.

І я пізнаю мудрість і сум,

свій таємний сенс довірять мені предмети.

Природа, притуляючись до моїх плечей,

оголосить свої дитячі секрети

І ось тоді — із сльоз, із темряви,

з бідного невігластва колишнього

друзів моїх чудові риси

з'являться і розчиняться знову.