Утренняя - F.P.G.

Когда асфальт, остывший после ночи, лижет свет

Еще не полностью успевшего продрать глаза светила,

Кто-то делает зарядку, кто-то делает *инет,

Кто-то с бадуна стучит себе о зубы батлом с пивом.

Кто-то нюхает «момент», кто-то идет сдавать бутылки,

Кто-то «психобилли» ставит, чтоб свести с ума соседей;

Я же — мило улыбаюсь, понимая, как всех бесит

Видеть мои идиотские довольные ухмылки.

По улице шатаясь, извиваюсь меж толпой;

Я давно не удивляюсь, слыша за спиной: Больной!

Ненормальный, Неформальный, Невоспитанный, Немодный

На*уй никому не нужный, и по этому свободный!

Я давно забил на то, что меня не понимают.

Да, я *уй ложил на все, из штанов не вынимая.

В том что я — такой как есть, нет смысла извиняться!

То, что не такой, как все — лишний повод улыбаться!

Я вижу тех, кого я знал — их жизнь стала иной.

Лишь я один, как идиот, веду войну с самим собой —

И в этой битве очень часто побеждаю,

Но тот же я, в начале дня, встав над собой о*уеваю:

Достатков — нет, но это наживное.

Зато есть недостатки — недостатков до*уя —

И это навсегда, но самое смешное:

То, что самый *уевый недостаток, из них — это я!

Когда асфальт, залитый днем, обнимет *люха-ночь

Вся в блестках звезд, и будет охлаждать его собой —

Кто-то будет спать бухой, а кто-то будет злой, как пес;

А кто-то похотливо будет лапать чью-то дочь…

А я — орать, здесь каждому — свое:

Кому-то гнить, кому цвести, кому-то в небеса взметнуться;

Кому-то жить — не поле перейти.

Кому-то жить — лишь повод улыбнуться.

Коли асфальт, що охолонув після ночі, лиже світло

Ще не повністю встигшого продерти очі світила,

Хтось робить зарядку, хтось робить *інет,

Хтось із бадуна стукає собі про зуби батлом із пивом.

Хтось нюхає «момент», хтось іде здавати пляшки,

Хтось «психобіллі» ставить, щоб звести з розуму сусідів;

Я — мило посміхаюся, розуміючи, як усіх бісить

Бачити мої ідіотські задоволені усмішки.

По вулиці хитаючись, звиваюся між натовпом;

Я давно не дивуюся, чуючи за спиною: Хворий!

Ненормальний, Неформальний, Невихований, Немодний

На*уй нікому не потрібний, і тому вільний!

Я давно забив на те, що мене не розуміють.

Так, я *уй клав на все, зі штанів не виймаючи.

Тому що я такий як є, немає сенсу вибачатися!

Те, що не такий, як усі, зайвий привід усміхатися!

Я бачу тих, кого я знав — їхнє життя стало іншим.

Лише я один, як ідіот, веду війну з самим собою.

І в цій битві дуже часто перемагаю,

Але того ж я, на початку дня, вставши над собою про*уеваю:

Достатків - ні, але це наживне.

Зате є недоліки — недоліків до*уя —

І це назавжди, але найсмішніше:

Те, що найбільша «вуєва вада», з них — це я!

Коли асфальт, залитий вдень, обійме люха-ніч

Вся в блиску зірок, і буде охолоджувати його собою —

Хтось буде спати бухою, а хтось буде злий, як пес;

А хтось хтиво лапатиме чиюсь дочку…

А я — кричати, тут кожному — своє:

Комусь гнити, кому цвісти, комусь в небеса знятися;

Комусь жити—не поле перейти.

Комусь жити— лише привід усміхнутися.