Баллада о любви - Евгений Кемеровский

Когда вода всемирного потопа вернулась вновь в границы берегов,

Из пены уходящего потока на берег тихо выбралась любовь.

И растворилась в воздухе до срока, а срока было сорок сороков.

И чудаки - еще такие есть - вдыхают полной грудью эту смесь.

И ни наград не ждут, ни наказанья, и, думая, что дышат просто так,

Они внезапно попадают в такт такого же неровного дыханья.

Только чувству, словно кораблю, долго оставаться на плаву,

Прежде чем узнать, что "Я люблю", - то же, что дышу или живу!

И вдоволь будет странствий и скитаний, страна Любви - великая страна!

И с рыцарей своих для испытаний все строже станет спрашивать она.

Потребует разлук и расстояний, лишит покоя, отдыха и сна.

Но вспять безумцев не поворотить, они уже согласны заплатить.

Любой ценой - и жизнью бы рискнули, чтобы не дать порвать, чтоб сохранить

Волшебную, невидимую нить, которую меж ними протянули.

Свежий ветер избранных пьянил, с ног сбивал, из мертвых воскрешал,

Потому что, если не любил, значит, и не жил, и не дышал!

Но многих захлебнувшихся любовью, не докричишься, сколько не зови.

Им счет ведут молва и пустословье, но этот счет замешан на крови.

А мы поставим свечи в изголовье погибшим от невиданной любви.

Их голосам всегда сливаться в такт, и душам их дано бродить в цветах.

И вечностью дышать в одно дыханье, и встретиться со вздохом на устах

На хрупких переправах и мостах, на узких перекрестках мирозданья...

Я поля влюбленным постелю, пусть поют во сне и наяву!

Я дышу - и значит, я люблю!

Я люблю - и, значит, я живу!

Коли вода всесвітнього потопу повернулася знову до меж берегів,

З піни потоку на берег тихо вибралося кохання.

І розчинилася у повітрі до терміну, а терміну було сорок сороків.

І диваки - ще такі є - вдихають на повні груди цю суміш.

І ні нагород не чекають, ні покарання, і, думаючи, що дихають просто так,

Вони раптово потрапляють у такт нерівного дихання.

Тільки почуттю, як кораблю, довго залишатися на плаву,

Перш ніж дізнатися, що "Я люблю", - те саме, що дихаю чи живу!

І вдосталь буде мандрів та поневірянь, країна Любові – велика країна!

І з лицарів своїх для випробувань все суворіше питатиме вона.

Вимагатиме розлук та відстаней, позбавить спокою, відпочинку та сну.

Але тому божевільних не повернути, вони вже згодні заплатити.

Будь-якою ціною - і життям ризикнули б, щоб не дати порвати, щоб зберегти

Чарівну, невидиму нитку, яку поміж ними протягли.

Свіжий вітер вибраних п'янив, з ніг збивав, з мертвих воскресав,

Бо якщо не любив, значить, і не жив, і не дихав!

Але багатьох, хто захлинувся любов'ю, не докричишся, скільки не клич.

Їм рахунок ведуть чутка і марнослів'я, але цей рахунок замішаний на крові.

А ми поставимо свічки у головах загиблим від небаченого кохання.

Їхнім голосам завжди зливатися в такт, і душам їх дано бродити в квітах.

І вічністю дихати в одне подих, і зустрітися з подихом на вустах

На крихких переправах і мостах, на вузьких перехрестях світобудови...

Я поля закоханим постелі, нехай співають уві сні та наяву!

Я дихаю – і значить, я люблю!

Я люблю - і, отже, живу!