Mahler: Das Lied von der Erde - 6. Der Abschied - Dame Janet Baker, Royal Concertgebouw Orchestra, Bernard Haitink

Die Sonne scheidet hinter dem Gebirge

In alle Täler steigt der Abend nieder

Mit seinen Schatten, die voll Kühlung sind

O sieh!

Wie eine Silberbarke schwebt

Der Mond am blauen Himmelssee herauf

Ich spüre eines feinen Windes Wehn

Hinter den dunklen Fichten!

Der Bach singt voller Wohllaut durch das Dunkel

Die Blumen blassen im Dämmerschein

Die Erde atmet voll von Ruh und Schlaf

Alle Sehnsucht will nun träumen

Die müden Menschen gehn heimwärts

Um im Schlaf vergessnes Glück

Und Jugend neu zu lernen!

Die Vögel hocken still in ihren Zweigen

Die Welt schläft ein …

Es wehet kühl im Schatten meiner Fichten

Ich stehe hier und harre meines Freundes;

Ich harre sein zum letzten Lebewohl

Ich sehne mich, o Freund, an deiner Seite

Die Schönheit dieses Abends zu genießen

Wo bleibst du?

Du lässt mich lang allein!

Ich wandle auf und nieder mit meiner Laute

Auf Wegen, die von weichem Grase schwellen

O Schönheit!

O ewigen Liebens, Lebens trunkne Welt!

Er stieg vom Pferd und reichte ihm den Trunk

Des Abschieds dar. Er fragte ihn, wohin

Er führe und auch warum es müsste sein

Er sprach, seine Stimme war umflort:

Du, mein Freund

Mir war auf dieser Welt das Glück nicht hold!

Wohin ich geh?

Ich geh, ich wandre in die Berge

Ich suche Ruhe für mein einsam Herz

Ich wandle nach der Heimat, meiner Stätte

Ich werde niemals in die Ferne schweifen

Still ist mein Herz und harret seiner Stunde

Die liebe Erde allüberall blüht auf im Lenz und grünt

Aufs neu!

Allüberall und ewig blauen licht die Fernen!

Ewig … ewig …

Сонце сідає за гори

По всіх долинах сходить вечір

З його тінями, повними холоду

О бачите!

Пливе, як срібна баржа

Місяць на блакитному небі озеро вгору

Я відчуваю, як дме дрібний вітер

За темними смереками!

Крізь темряву блаженно співає струмок

Квіти бліднуть у сутінках

Земля повна спокою і сну дихає

Вся туга хоче мріяти зараз

Втомлені люди йдуть додому

За щастя, забуте уві сні

А молодість перевчити!

Птахи мовчки сідають на свої гілочки

Світ засинає...

В тіні моїх ялин прохолодно віє

Я стою тут і чекаю свого друга;

Я чекаю його останнього прощання

Я прагну, друже, поруч з тобою

Щоб насолодитися красою цього вечора

Ти де?

Ти залишаєш мене одну надовго!

Я ходжу вгору і вниз зі своєю лютнею

На стежках, що пухнуть м’якою травою

О краса!

О вічна любов, світ, п'яний життям!

Він зліз з коня і подав йому напій

На прощання Він запитав його, куди йти

Він веде, а також чому це має бути

Він говорив, його голос був завуальованим:

ти мій друг

Мені не пощастило на цьому світі!

куди я йду?

Йду, ходжу в гори

Шукаю спокою своєму самотньому серцю

Я ходжу до рідного краю, свого місця

Я ніколи не зайду занадто далеко

Моє серце нерухоме і чекає своєї години

Дорога земля всюди в Ленці цвіте і зеленіє

Ось і нове!

Скрізь і навіки синє світло далеке!

Назавжди... назавжди...