Darkness Incarnate - Cradle Of Filth

'Something thicker than despair

Rides upon the midnight air

The smell of blood, the taste of prey

We spy you hiding Gilles de Rais'

Under August swelter, after banquet and soiree

When spiced wine and song have further heated veins

To the ninth degree as tenacula hold another body in their sway

Gilles retires from the grasping fires that will ashen the remains

Darkness incarnate

Demons in his semen that once clung about the throats

Of children dragged from cellars to his rooms

Now permeate the castle, all who sleep dream of the goat

That dark eclectic harbinger of doom

Nightingales sang of tragedy

Whispers were made of blasphemy

Vain, insane, this brute aloof

Drew tainted veils over bitter truth

The stairs ran helterskelter

His bedchamber besieged

By phantoms who sheltered in it’s furs, remorse

They sought to overwhelm him like a lantern of disease that shone on rotten

faces of those murdered out in force

Darkness incarnate

Fleeing ghosts so indisposed to his Satanic love

Of children dragged from cellars to his feast

He rose, a carnal wind opposed to those that sat above

Tearing out into the forest like a beast

The night wind sang of tragedy

Whispers were made of blasphemy

Vain, insane, this brute aloof

Drew painted sails over naked truth

Madness clouded everything like a lycanthropic shroud

And through it’s ghastly lineaments he saw

The trees become obscenities

Semen drip from every bough

As if he rooted Nature like a whore

Dryads tongued under skirts of leaves

Surrendering branches that slenderly pleased

The mocking orifices and the forest on her knees

Then once besotted, knotted trunks now grew

Rotten, venereal, cancerous, blue

The clotting of his heart to a rank cantankerous tune

Death is only a matter of a little pain

Beneath the sallow moonlight in a wonderland of pain

Gilles fled back through the castle, terrified and drained

He sought his deep red velvet bed and the sleep it preordained

Exhausted, forced into the dead, the creep of nightmares came again

Sadness clouded everything like a lycanthropic shroud

And through it’s ghastly lineaments he saw

Hundreds of slain children, some came crawling disemboweled

To where he stretched out howling on all fours

Corpses tore at his legs and knees

As he clawed to the cross begging reprieve from a Lord that soared above the

awful scene

He sobbed and wept, no voice was left

To scream, the dream was not drubbed yet

He heard the horrors hiss beside him, 'Herod, you’ll regret…'

'Who hears the tears of nightfall?

Who steers the spears so spiteful?'

Oh my dearest angels

Go pray to God for me

'Щось товщі, ніж відчай

Їздить на північному повітрі

Запах крові, смак здобичі

Ми шпигунимо, як ви ховаєте Жиля де Ре

Під серпневою душею, після бенкету та вечірки

При прянощах вино і пісня ще більше розжарюють жили

До дев’ятого ступеня, як тенакули тримають інше тіло під контролем

Жиль відходить від захоплюючого вогню, який позолить останки

Темрява втілена

Демони в його спермі, що колись чіплялися за горло

Дітей, які тягнули з підвалів до його кімнат

Тепер просочіть замок, усі, хто спить, мріють про козу

Цей темний еклектичний передвісник загибелі

Солов’ї співали про трагедію

Шепіт був створений із богохульства

Марний, божевільний, цей звір осторонь

Натягнув заплямовані завіси над гіркою правдою

Сходи побігли невпинно

Його спальня обложена

Від привидів, які сховалися в їх хутрах, каяття

Вони прагнули захлинути його, як ліхтар хвороби, що сяяв на гнилі

обличчя вбитих у силі

Темрява втілена

Утікаючи від привидів, які не схильні до його сатанинської любові

Дітей, які тягнули з підвалів на його бенкет

Він піднявся, плотський вітер проти тих, що сиділи нагорі

Виривається в ліс, як звір

Нічний вітер співав про трагедію

Шепіт був створений із богохульства

Марний, божевільний, цей звір осторонь

Намалював намальовані вітрила над голою правдою

Божевілля затьмарило все, як лікантропічний саван

І крізь його жахливі риси він бачив

Дерева стають непристойними

З кожної гілки капає сперма

Ніби він укорінив Природу, як повія

Дріади язикають під спідницями листя

Здалися гілки, що струнко радували

Насмішкуваті отвори й ліс на колінах

Тоді виросли колись забиті вузликами стовбури

Гнилий, венеричний, раковий, синій

Згортання його серця під звірливу мелодію

Смерть — це лише справа невеликого болю

Під жовтим місячним світлом у країні чудес болю

Жиль втік назад через замок, наляканий і знесилений

Він шукав своє темно-червоне оксамитове ліжко та сон, який воно наперед призначало

Виснажені, вимушені вбити, знову прийшли кошмари

Смуток затьмарив усе, як лікантропічний саван

І крізь його жахливі риси він бачив

Сотні вбитих дітей, деякі повзали випотрошені

Туди, де він потягнувся, виючи на четвереньках

Трупи роздирали його ноги й коліна

Коли він вчепився за хрест, благаючи відстрочку у Господа, що злетів над

жахлива сцена

Він ридав і плакав, не залишилося голосу

Щоб кричати, мрія ще не випилена

Він чув, як жахи шиплячі біля нього: «Іроде, ти пошкодуєш…»

«Хто чує сльози ночі?»

Хто так злобно керує списами?

О, мої найдорожчі ангели

Іди молись Богу за мене