Compass Rose - Chris Pureka

Well I’m lost today,

I’m almost wandering

back to the door that slammed in my face,

oh but here I am, here I am,

here I’ll stay…

But when will the street signs stop pointing west,

when will my thoughts stop drifting like smoke

over the ridge to the trail we used to walk…

Oh does it sound familiar?

The whole thing fades to black

and then you’re waiting,

waiting for it to burn again…

Well I’m lost today,

I won’t deny it,

I’m going to lay down and wait for the compass rose

under my skin to start to glow.

But look how the sun has painted the trees,

all these colors never known to them,

colors never known to their leaves…

I’d like to sing like that.

Oh does it sound familiar?

The whole thing fades to black

and then you’re waiting,

waiting for it to burn again…

But I know that someday,

someday, I’ll offer up

a song I was made to play

until even the mocking birds

don’t know what to say

and the mornings just make sense, sense, oh yeah…

And where the dawn went I don’t know…

just hang a white flag out the window,

until the sunlight shines through it,

well is it morning yet?

I’m lost today,

here I am wandering,

it’s late and I’m sure noticing

the crook of my arm is lonely…

But look how the snow has painted the town

so that all of the street light is dancing, dancing around…

I’d like to love like that.

Does it sound familiar?

But I know that someday,

someday I’ll offer up

all my Sunday afternoons

until the rocking chairs

have gone and worn right through

the paint on the porch floor

and we’re grey and grey and gone, gone, gone…

Ну, я сьогодні пропав,

Я майже блукаю

назад до дверей, які грюкнули мені в обличчя,

о, але ось я, ось я,

тут я залишуся...

Але коли дорожні знаки перестануть вказувати на захід,

коли мої думки перестануть текти, як дим

через хребет до стежки, якою ми ходили...

О, це звучить знайомо?

Все стає чорним

а потім чекаєш,

чекаючи, поки він згорить знову…

Ну, я сьогодні пропав,

Я не заперечую,

Я ляжу і чекатиму троянди компаса

під моєю шкірою почати світитися.

Але подивіться, як сонце намалювало дерева,

всі ці кольори, ніколи не відомі їм,

кольори, ніколи не відомі їхнім листям…

Я хотів би так співати.

О, це звучить знайомо?

Все стає чорним

а потім чекаєш,

чекаючи, поки він згорить знову…

Але я знаю, що колись,

колись я запропоную

пісня, яку я був зіграти

аж до пересмішників

не знаю, що сказати

і ранок просто має сенс, сенс, о так…

А куди подівся світанок, я не знаю…

просто повісьте білий прапор у вікно,

поки крізь нього не просяє сонячне світло,

ну вже ранок?

Я сьогодні загубився,

ось я блукаю,

пізно, і я впевнений, що помічаю

вигин моєї руки самотній…

Але подивіться, як сніг розмалював місто

так що весь вуличний ліхтар танцює, танцює навколо…

Я хотів би так любити.

Звучить знайомо?

Але я знаю, що колись,

колись я запропоную

усі мої недільні пополудні

аж до крісел-гойдалок

пройшли і зношені до кінця

фарба на підлозі ганку

і ми сірі і сірі і пішли, пішли, пішли...