Piazza Santo Stefano - Cesare Cremonini

Un uomo anziano prende la parola

Si alza in piedi e grida «C'è qualcosa, che non va»

Su un tetto un gatto lecca la sua coda

È peggio di una donna vanitosa di città

Poi distratto da una mosca fa una capriola, e se ne va

Le luci dei lampioni verso sera

Sono più arancioni dei tramonti a primavera

L’ora in cui Bologna entra in scena

È l’ora in cui le donne di una volta vanno in chiesa

Solo un gatto vagabondo è in cerca di una fede passeggera

La notte è una coperta sopra il cielo

La luna è una stupenda mongolfiera

E tutto è come prima ti dicevo

Bologna torna ad essere sincera

E il mondo si addormenta grazie al vino

E l’ombra delle cose si rivela

E tutto questo amore mio

Lo scrivo perché ha acceso una candela

Piazza Santo Stefano ha un segreto

Le rondini dal cielo

Fanno spesso avanti e indietro

E portan via i colori dell’inverno

Proteggono i passanti come i portici dal vento

E volano, volano via

Magari avessi ancora sedici anni

Sarei su un prato a scrivere canzoni sulle torri

Ne ho scritte tante amore

Le ricordi

Ma nonostante fossi nato a un passo da quei colli

Bologna non si fida mai

Bologna non si fida mai

Bologna non si fida mai né dei santi e né dei folli

Говорить старий чоловік

Він встає і кричить: "Щось не так"

На даху кіт лиже хвіст

Вона гірша за марнославну міську жінку

Потім, відволікшись на муху, робить сальто і йде геть

Вогні вуличних ліхтарів увечері

Вони більш помаранчеві, ніж заходи сонця навесні

Час, коли Болонья виходить на сцену

Це час, коли старі жінки ходять до церкви

Лише кіт-бродяга шукає минущої віри

Ніч – це ковдра над небом

Місяць — це чудова повітряна куля

І все так, як я вам казав раніше

Болонья повертається до щирості

І світ засинає завдяки вину

І тінь речей розкривається

І все це моя любов

Я пишу це, бо він запалив свічку

На площі Санто-Стефано є секрет

Ластівки з неба

Вони часто ходять туди-сюди

І забирають зимові фарби

Вони захищають перехожих, як портики, від вітру

І летять, відлітають

Хотілося б, щоб мені було ще шістнадцять

Я був би на лузі і писав пісні на вежах

Я написав багато історій кохання

Ви пам’ятаєте їх

Але при тому, що я народився за крок від тих пагорбів

Болонья ніколи не довіряє

Болонья ніколи не довіряє

Болонья ніколи не довіряє ні святим, ні дурням