Не верь мужикам - Billy's Band

Это случилось в центре, на улице Роз

Осенней темной ночью, я был полон слез,

Я бродил по тротуарам, пугаясь собственной тени,

И я курил как дизель, и дрожали колени…

Мои шаги были реквиемом, мой голос воем,

Я знал, что все это будет, но не знал, что так скоро,

И я совсем не хотел возвращаться домой

И напоил двух проституток с Малой Морской…

Когда я увидил лицо одной из них в отражениии зеркала гардероба,

Эти глаза белые, зрачки — точки, в голосе — тревога,

Мне показалось, то ли померещилось, ничего не понимаю,

Она сказала: «Я тоже не знаю, откуда тебя знаю…»

Мы долго сидели в баре, «красотки» пили джин,

На нас уже косился непонятный господин,

Так, болтали ни о чем, да и не болтали особенно, но все же

И, невзначай, узнал от них я случай один (о, Боже…)

Была у них подруга по имени Кристель…

(Имя, конечно, странное, как у булочки, с темной улочки),

Какой-то странный миллионер поселил ее в отель,

Кувыркаясь в лимузине и утопая в кокаине,

К утру сменила стоптанные туфли на Балдинини.

Она умирала от любви, просто дохла от счастья,

А в золотистых облаках таилось ненастье,

«Это мой принц!!!" — кричала она,

«Тот единственный, которого я столько ждала!!!»

Ее обнаружили мертвой в одном из номеров,

Лежащей в луже крови, в колыбели из ковров,

И на надгробье глаза ее и век не устанут

Кричать: «Не верь мужикам, все равно обманут!»

Це сталося в центрі, на вулиці Троянд

Осінньої темної ночі, я був повний сліз,

Я блукав тротуарами, лякаючись власної тіні,

І я палив як дизель, і тремтіли коліна...

Мої кроки були реквіємом, мій голос виттям,

Я знав, що все це буде, але не знав, що так скоро,

І я зовсім не хотів повертатися додому

І напував двох повій з Малою Морською...

Коли я побачив обличчя однієї з них у відображенні дзеркала гардероба,

Ці очі білі, зіниці — точки, в голосі — тривога,

Мені здалося, то ли примріялося, нічого не розумію,

Вона сказала: «Я теж не знаю, звідки тебе знаю ...»

Ми довго сиділи в барі, «красуні» пили джин,

На нас уже косився незрозумілий пан,

Так, говорили ні про що, так і не говорили особливо, але все ж

І, ненароком, дізнався від них я випадок один (о, Боже…)

Була у них подруга на ім'я Крістель…

(Ім'я, звичайно, дивне, як у булочки, з темної вулички),

Якийсь дивний мільйонер поселив її в готель,

Перекидаючись в лімузині і потопаючи в кокаїні,

На ранок змінила стоптані туфлі на Балдініні.

Вона вмирала від любові, просто здихала від щастя,

А в золотистих хмарах таїлася негода,

«Це мій принц!!!» - кричала вона,

«Той єдиний, якого я стільки чекала!!!»

Її виявили мертвою в одному з номерів,

Що лежить у калюжі крові, у колиски з килимів,

І на надгробки очі її і століття не втомлюються

Кричати: «Не вір мужикам, все одно обдурять!»