Кафе "последний путь" - Billy's Band

Знаете друзья, когда рядом с тобой нет никого, кто мог бы скрасить твоё…

Или когда твои романтические позывы наконец-то позволяют понять

Что же именно двигало тех замечательных, подпивших джентльменов

Куда-нибудь в сторону Зимнего, нынешнего Эрмитажа, седьмого ноября.

Куда бы ты не шел, всё время натыкаешься на учреждения полуподвального типа

С интригующими романтическими и манящими вывесками.

К примеру — кафе «Луна», или

Бар «Последний Путь».

Чтобы спуститься вниз и пропустить рюмочку,

Ну максимум две и наконец подумать, почему же становится так хорошо

После третьей.

Чуть позже, когда ты нащупываешь себя где-то в обществе

Достаточно симпатичных и стройных ножек стола, вроде как время идти домой,

А ты первый раз за весь вечер видишь улыбку уборщицы или слышишь

Вздохи облегчения бармена.

То почему-то уже вроде как и не вспомнить

На чем же именно остановился ход твоих, ход твоих возвышенных размышлений

О главном…

В голове туман, на сердце ртуть.

Дорога, ты ведёшь меня сюда.

Возможно, это карма или самообман,

Но я снова в кафе «Последний Путь».

Я забываю, ты волнуешься где-то там,

Ждёшь меня, а может быть, нет.

И я вернусь, не плачь, только посижу чуть-чуть

Ещё раз в кафе «Последний Путь».

И я сижу один, на столе портвейн,

Я размешаю осадок гвоздём.

С пьяным музыкантом что-то споём,

Бурлит портвейн, и мне уже не встать.

Официантка — бабушка, бармен — синяк.

Я вижу, ты немного болен, сосед.

Но мы с тобой умрём чуть-чуть, когда до дна допьём ртуть

Твой фирменный коктейль «Последний Путь».

Любовь, подойди, посиди со мной,

Красивей девушки не видел нигде.

Но ты исчезаешь, ты не со мной,

Наверно, просто ты приснилась мне.

Всю ночь сижу, клюю носом за столом,

Но настигает поздний жидкий рассвет.

Я задыхаюсь, я с трудом ловлю воздух ртом,

В мой последний путь другой дороги нет.

Знаєте друзі, коли поруч із тобою немає нікого, хто міг би скрасити твоє…

Або коли твої романтичні позиви нарешті дозволяють зрозуміти

Що ж саме рухало тих чудових, напідпитку джентльменів

Кудись у бік Зимового, нинішнього Ермітажу, сьомого листопада.

Куди б ти не йшов, постійно натикаєшся на установи напівпідвального типу

З інтригуючими романтичними та принадними вивісками.

Наприклад — кафе «Місяць», або

Бар "Останній Шлях".

Щоб спуститися вниз і пропустити чарку,

Ну максимум дві і нарешті подумати, чому стає так добре

Після третьої.

Трохи пізніше, коли ти намацуєш себе десь у суспільстві

Досить симпатичних і струнких ніжок столу, як час йти додому,

А ти вперше за весь вечір бачиш усмішку прибиральниці чи чуєш

Зітхання полегшення бармена.

То чомусь уже начебто і не згадати

На чому саме зупинився хід твоїх, хід твоїх піднесених роздумів

Про головне…

У голові туман, серце ртуть.

Дорога, ти мене ведеш сюди.

Можливо, це карма чи самообман,

Але я знову у кафе «Останній Шлях».

Я забуваю, ти хвилюєшся десь там,

Чекаєш мене, а може, ні.

І я повернуся, не плач, тільки сиджу трохи

Ще раз у кафе "Останній Шлях".

І я сиджу один, на столі портвейн,

Я розмішаю осад цвяхом.

З п'яним музикантом щось заспіваємо,

Вирує портвейн, і мені вже не встати.

Офіціантка – бабуся, бармен – синець.

Я бачу, ти трохи хворий, сусіде.

Але ми з тобою помремо трохи, коли до дна доп'ємо ртуть

Твій фірмовий коктейль "Останній Шлях".

Любов, підійди, посидь зі мною,

Гарнішої дівчини не бачив ніде.

Але ти зникаєш, ти не зі мною,

Мабуть, просто ти наснилася мені.

Всю ніч сиджу, клюю носом за столом,

Але наздоганяє пізній рідкий світанок.

Я задихаюся, я насилу ловлю повітря ротом,

У мій останній шлях іншого шляху немає.