Ému mais digne - Barbara Weldens

Homme, ami, frère

En ce soir d'été, la trentaine érige l'évidente beauté

Le soleil engorge ta peau d’un sang qui bouillonne

Encore un peau et ton cuir pourrait fendre

Comme un fruit éclaté de sucre et d’ambre

Homme, ami, frère

En ce soir d’ivresse, l’allègre amitié s’alourdit de tendresse

Et sur le ton que prennent les vieux copains de peine

Les yeux saouls et le sourire qui se mord

On se dit qu’on s’aime et ça raisonne… Longtemps

Longtemps le silence accompagne les mots dits

De sa muette symphonie

Et nous buvons le soir épicé de regrets

Homme, ami, frère

Nous sommes tous deux nourris à la même mamelle de la même nuit

C’est la même terre qui nous berce, la même chape qui nous oppresse

Le même sang que nous crachons dans nos voix

Le même vin que nous brûlons dans nos foies

Homme, ami, frère

Tu es beau, tu es noueux comme la vigne des crins jusqu’aux racines

Et ta bouche tremblante exulte quelque aveu fardé d’insultes

Mais déjà la vibration s’achève

Étouffée par le mégot à tes lèvres

Longtemps le silence accompagne les maudits

Confidences travesties

Et nous buvons le matin épicé de nuit blanche

Homme, ami, frère

Le soleil nous a joué un tour d’avance, il a gagné encore

Sa lumière nous poudre de pâleur, il nous faut rejoindre les lueurs

Que le monde bienveillant allume, l’enclume

L’enclume que le jour allume pour nous

Homme, ami, frère

Fais durer l’accolade une seconde de trop pour ce monde si prompt

Homme, ami, frère

Cette nuit était la nôtre mais le monde est aux autres et le jour nous reprend

Homme, ami, frère

La vie en vaut la peine car tu sais que je t’aime et je sais que tu m’aimes

Frères, je rentre chez moi, je titube un peu mais je sens dans mon dos tes yeux

qui me portent

Et dans un dernier rire

Sur le pas de ta porte

Tu persistes et tu signes

Ému mais digne !

чоловік, друг, брат

Цього літнього вечора тридцяті зводять очевидну красу

Сонце наповнює вашу шкіру киплячою кров’ю

Ще одна шкіра, і ваша шкіра може розколотися

Як плід сплеск цукру й бурштину

чоловік, друг, брат

У цей вечір пияцтва весела дружба стає важкою ніжністю

І на тон приймають старі приятелі

П’яні очі й усмішка, що кусає

Ми говоримо, що любимо один одного, і це має сенс... Довго

Довго тиша супроводжує сказані слова

Його німої симфонії

І ми п’ємо вечір, приправлений жалем

чоловік, друг, брат

Нас обох годують з одного вимені в ту ж ніч

Це та сама земля, що колискає нас, та сама стяжка, що нас гнітить

Та сама кров, яку ми плюємо в свої голоси

Те саме вино, яке ми спалюємо в печінці

чоловік, друг, брат

Ти гарна, ти вузлувата, як лоза від волосків до коріння

І твій тремтячий уста лишить якусь образу намальовану зізнання

Але вже вібрація закінчується

Задихався від недопалка на твоїх губах

Довге мовчання супроводжує проклятого

Прихована впевненість

І ми п’ємо пряний ранок безсонної ночі

чоловік, друг, брат

Сонце випередило нас, він знову виграв

Його світло пудрить нас блідістю, ми повинні приєднатися до відблисків

Нехай доброзичливий світ розпалить ковадло

Наковадло, яке нам світить день

чоловік, друг, брат

Нехай обійми тривають на секунду занадто довго для цього світу так швидко

чоловік, друг, брат

Ця ніч була нашою, але світ належить іншим, і день повертає нас назад

чоловік, друг, брат

Життя того варте, тому що ти знаєш, що я люблю тебе, і я знаю, що ти любиш мене

Брати, я йду додому, я трохи хитаюсь, але відчуваю за собою твої очі

що несуть мене

І в останній сміх

На вашому порозі

Ви наполягаєте і підписуєте

Зворушено, але гідно!