Le soleil noir - Barbara

Pour ne plus, jamais plus, vous parler de la pluie

Plus jamais du ciel lourd, jamais des matins gris

Je suis sortie des brumes et je me suis enfuie

Sous des ciels plus légers, pays de paradis

Oh, que j’aurais voulu vous ramener ce soir

Des mers en furie, des musiques barbares

Des chants heureux, des rires qui résonnent bizarres

Et vous feraient le bruit d’un heureux tintamarre

Des coquillages blancs et des cailloux salés

Qui roulent sous les vagues, mille fois ramenés

Des rouges éclatants, des soleils éclatés

Dont le feu brûlerait d'éternels étés

Mais j’ai tout essayé

J’ai fait semblant de croire

Et je reviens de loin

Et mon soleil est noir

Mais j’ai tout essayé

Et vous pouvez me croire

Je reviens fatiguée

Et j’ai le désespoir

Légère, si légère, j’allais court vêtue

Je faisais mon affaire du premier venu

Et c'était le repos, l’heure de nonchalance

A bouche que veux-tu, et j’entrais dans la danse

J’ai appris le banjo sur des airs de guitare

J’ai frissonné du dos, j’ai oublié Mozart

Enfin j’allais pouvoir enfin vous revenir

Avec l'œil alangui, vague de souvenirs

Et j'étais l’ouragan et la rage de vivre

Et j'étais le torrent et la force de vivre

J’ai aimé, j’ai brûlé, rattrapé mon retard

Que la vie était belle et folle mon histoire

Mais la terre s’est ouverte

Là-bas, quelque part

Mais la terre s’est ouverte

Et le soleil est noir

Des hommes sont murés

Tout là-bas, quelque part

Les hommes sont murés

Et c’est le désespoir

J’ai conjuré le sort, j’ai recherché l’oubli

J’ai refusé la mort, j’ai rejeté l’ennui

Et j’ai serré les poings pour m’ordonner de croire

Que la vie était belle, fascinant le hasard

Qui me menait ici, ailleurs ou autre part

Où la fleur était rouge, où le sable était blond

Où le bruit de la mer était une chanson

Oui, le bruit de la mer était une chanson

Mais un enfant est mort

Là-bas, quelque part

Mais un enfant est mort

Et le soleil est noir

J’entends le glas qui sonne

Tout là-bas, quelque part

J’entends le glas sonner

Et c’est le désespoir

Je ne ramène rien, je suis écartelée

Je vous reviens ce soir, le cœur égratigné

Car, de les regarder, de les entendre vivre

Avec eux j’ai eu mal, avec aux j'étais ivre

Je ne ramène rien, je reviens solitaire

Du bout de ce voyage au-delà des frontières

Est-il un coin de terre où rien ne se déchire

Et que faut-il donc faire, pouvez-vous me le dire

S’il faut aller plus loin pour effacer vos larmes

Et si je pouvais, seule, faire taire les armes

Je jure que, demain, je reprends l’aventure

Pour que cessent à jamais toutes ces déchirures

Je veux bien essayer

Et je veux bien y croire

Mais je suis fatiguée

Et mon soleil est noir

Pardon de vous le dire

Mais je reviens ce soir

Le cœur égratigné

Et j’ai le désespoir

Le cœur égratigné

Et j’ai le désespoir…

Ніколи більше, ніколи більше, щоб не розповідати тобі про дощ

Ніколи більше важкого неба, ніколи більше сірих ранків

Я вийшов із туманів і втік

Під світлішим небом, райська земля

О, як би я хотів забрати тебе назад сьогодні ввечері

Бурхливі моря, варварська музика

Веселі пісні, сміх, які звучать дивно

І ви б видали звук щасливого гоміну

Білі черепашки і солоні камінчики

Які котяться під хвилями, повертаються тисячу разів

Яскраво-червоні, палючі сонця

Чий вогонь спалив би вічні літа

Але я спробував усе

Я робив вигляд, що вірю

І я пройшов довгий шлях

І моє сонце чорне

Але я спробував усе

І ти можеш мені повірити

Я повертаюся втомленим

А в мене розпач

Легкий, такий легкий, я був коротко одягнений

Я робив свою справу першим

І це був відпочинок, година безтурботності

По устах що хочеш, а я в танець увійшла

Я вивчив банджо під гітару

Я здригнувся зі спини, я забув Моцарта

Нарешті я нарешті зміг повернутися до тебе

З тьмяним оком, невиразними спогадами

І я був ураганом і люттю, щоб жити

І я був потоком і життєвою силою

Любив, згорів, наздогнав

Життя було прекрасне і божевільна моя історія

Але земля відкрилася

Десь там

Але земля відкрилася

І сонце чорне

Чоловіки замуровані

Все десь там

Чоловіки замуровані

І це відчай

Заклинала долю, шукала забуття

Я відмовився від смерті, я відкинув нудьгу

І я стиснув кулаки, щоб наказати собі повірити

Це життя було прекрасним, захоплюючим випадком

Хто взяв мене сюди, ще кудись чи ще кудись

Де квітка червона, де пісок білявий

Де шум моря був піснею

Так, шум моря був піснею

Але померла дитина

Десь там

Але померла дитина

І сонце чорне

Я чую, як дзвонять смертні

Все десь там

Я чую дзвінок

І це відчай

Я нічого не приношу, я розірваний

Я повертаюся до вас сьогодні ввечері з подряпаним серцем

Тому що подивитися на них, почути їх наживо

З ними я постраждав, з aux я був п'яний

Я нічого не приношу, повертаюся самотній

З кінця цієї подорожі за кордони

Чи є куточок землі, де нічого не рветься

А що треба робити, підкажіть

Якщо вам доведеться піти далі, щоб стерти свої сльози

Що, якби я один міг заглушити гармати

Клянусь, що завтра я знову вдадусь у цю пригоду

Щоб усі ці серцебиття припинилися назавжди

я хочу спробувати

І хочеться в це вірити

Але я втомився

І моє сонце чорне

Вибачте, що розповідаю

Але я повернусь сьогодні ввечері

Подряпане серце

А в мене розпач

Подряпане серце

І я в розпачі...