The Baker's Tale - Bajka

They roused him with muffins—they roused him with ice—

They roused him with mustard and cress—

They roused him with jam and judicious advice—

They sent him conundrums to guess.

When at length he sat up and was able to speak,

A sad story he offered to tell;

And the Bellman cried Silence!

Not even a shriek!

And excitedly tingled his bell.

There was silence supreme!

Not a shriek, not a scream,

Scarcely even a howl or a groan,

As the man they called Ho!

told his story of woe

In an antediluvian tone.

You may seek it with thimbles—and seek it with care;

You may hunt it with forks and a hoe;

You may threaten its life with a railway-share;

You may charm it with smiles and soap—

But oh, beamish nephew, beware of the day,

If your Snark be a Boojum!

For then

You will softly and suddenly vanish away,

And never be met with again!'

It is that, it is this that oppresses my soul,

When I think of my uncle’s last words:

And my heart is like nothing so much as a bowl

Brimming over with quivering curds!

I engage with the Snark—each night after dark—

In a dreamy delirious fight:

I serve it with greens in those shadowy scenes,

And I use it for striking a light

But if ever I meet with a Boojum, that day,

In a moment (of this I am sure),

I shall softly and suddenly vanish away—

And the notion I cannot endure!

Вони розбудили його булочками—вони розбудили його льодом—

Вони розбудили його гірчицею та кресом...

Вони розбудили його варенням і розумною порадою...

Вони надіслали йому загадки, щоб відгадувати.

Коли він сів і міг говорити,

Сумна історія, яку він запропонував розповісти;

І дзвоник закричав Тиша!

Навіть не крик!

І схвильовано пощипав своїм дзвіночком.

Настала тиша верховна!

Не крик, не крик,

Ледве навіть виття чи стогін,

Як чоловік, якого вони називали Хо!

розповів свою історію горя

У допотопному тоні.

Ви можете шукати його за допомогою наперстків — і шукати з обережністю;

Ви можете полювати на нього вилами та мотикою;

Ви можете загрожувати його життю залізницею;

Ви можете зачарувати його посмішками та милом —

Але о, сяючий племінник, остерігайтеся дня,

Якщо ваш Снарк буджум!

Бо тоді

Ти м'яко і раптово зникнеш,

І ніколи більше не зустрічатися!'

Це те, саме це гнітить мою душу,

Коли я згадую останні слова дядька:

І моє серце не схоже ні на що так, як на чашу

Наповнений тремтячим сиром!

Я спілкуюся зі Снарком — щовечора після настання темряви—

У мрійливій марній боротьбі:

Я подаю його із зеленню в тих темних сценах,

І я використовую його для включення світла

Але якщо я колись зустрінуся з Boojum, того дня,

Через мить (в цьому я впевнений),

Я тихенько й раптово зникну –

І це поняття, яке я не витримаю!