The Ancient Track - Asguard

There was no hand to hold me back

That night I found the ancient track

Over the hill and strained to see

The fields that teased my memory.

This tree that wall — I knew them well,

And all the roofs and orchards fell

Familiarly upon my mind

As from a past not far behind.

I knew what shadows would be cast

As the late moon came up at last

From back of Zaman’s Hill, and how

The vale would shine three hours from now.

And when the path grew steep and high,

And seemed to end against the sky,

I had no fear of what might rest

Beyond that silhouetted crest.

Straight on I walked, while all the night

Grew pale with phosphorescent light,

And wall and farmhouse gable glowed

Unearthly by the climbing road.

There was the milestone that I knew —

«Two miles to Dunwich" — now the view

Of distant spire and roofs would dawn

With ten more upward paces gone…

The was no hand to hold me back

That night I found the ancient track,

And reached the crest to see outspread

A valley of the lost and dead;

And over Zaman’s Hill the horn

Of a malignant moon was born,

To light the weeds and vines that grew

On ruined walls I never knew.

The fox-fire glowed in field and bog,

And unknown waters spewed a fog

Whose curling talons mocked the thought

That I had ever known this spot.

Too well I saw from the mad scene

That my loved past had never been —

Nor was I now upon the trail

Descending to that long dead vale.

Around was fog — ahead, the spray

Of star-streams in the Milky Way…

There was no hand to hold me back

That night I found the ancient track.

Не було руки, щоб стримати мене

Тієї ночі я знайшов старовинний слід

Над пагорбом і напружено, щоб побачити

Поля, які дражнили мою пам’ять.

Це дерево, що стіна — я добре їх знав,

І всі дахи й сади впали

Знайомо в моїй уяві

Як з минулого, що неподалік.

Я знав, які тіні будуть відкидатися

Коли нарешті зійшов пізній місяць

З-за гори Замана і як

Долина сяятиме через три години.

І коли шлях став крутим і високим,

І, здавалося, закінчився на тлі неба,

Я не боявся того, що може спочивати

За цим силуетним гребені.

Прямо я ходив, при цьому всю ніч

Зблід від фосфоресцентного світла,

А стіна й фронтон фермерського будинку світилися

Неземне біля альпіністської дороги.

Була віха, яку я знав —

«Дві милі до Данвіча» — тепер вид

Далеких шпилів і дахів зоріє

Коли пройшло ще десять кроків угору…

Не було руки, щоб стримати мене

Тієї ночі я знайшов старовинний слід,

І дійшов до гребені, щоб побачити розгорнуту

Долина загублених і мертвих;

А над горою Замана ріг

Народився злоякісний місяць,

Щоб засвітити бур’яни та лози, які виросли

На зруйнованих стінах я ніколи не знав.

У полі й болоті світився лисичий вогонь,

І невідомі води вивернули туман

Чиї закручені кігті висміяли цю думку

Що я коли-небудь знав це місце.

Я дуже добре бачив із божевільної сцени

Що моє улюблене минуле ніколи не було —

Я також не був на стежці

Спуск у цю давно мертву долину.

Навколо був туман — попереду бризки

З зіркових потоків у Чумацькому Шляху…

Не було руки, щоб стримати мене

Тієї ночі я знайшов старовинний слід.