Confessions d'un malandrin - Angelo Branduardi

Mi piace spettinato camminare

il capo sulle spalle come un lume

e mi diverto a rischiarare

il vostro autunno senza piume.

Mi piace che mi grandini sul viso

la fitta sassaiola dell’ingiuria,

mi agguanto solo per sentirmi vivo

al guscio della mia capigliatura.

Ed in mente mi torna quello stagno

che le canne e il muschio hanno sommerso

ed i miei che non sanno di avere

un figlio che compone versi;

ma mi vogliono bene come ai campi

alla pelle ed alla pioggia di stagione,

raro sar che chi mi offende

scampi alle punte del forcone.

Poveri genitori contadini,

certo siete invecchiati e ancor temete

il Signore del cielo e gli acquitrini,

genitori che mai non capirete

che oggi il vostro figliolo diventato

il primo tra i poeti del Paese

e ora in scarpe verniciate

e col cilindro in testa egli cammina.

Ma sopravvive in lui la frenesia

di un vecchio mariuolo di campagna

e ad ogni insegna di macelleria

la vacca si inchina sua compagna.

E quando incontra un vetturino

gli torna in mente il suo concio natale

e vorrebbe la coda del ronzino

regger come strascico nuziale.

Voglio bene alla patria

bench afflitta di tronchi rugginosi

m’caro il grugno sporco dei suini

e i rospi all’ombra sospirosi.

Son malato di infanzia e di ricordi

e di freschi crepuscoli d’Aprile,

sembra quasi che l’acero si curvi

per riscaldarsi e poi dormire.

Dal nido di quell’albero, le uova

per rubare, salivo fino in cima

ma sar la sua chioma sempre nuova

e dura la sua scorza come prima;

e tu mio caro amico vecchio cane,

fioco e cieco ti ha reso la vecchiaia

e giri a coda bassa nel cortile

ignaro delle porte dei granai.

Mi sono cari i miei furti di monello

quando rubavo in casa un po’di pane

e si mangiava come due fratelli

una briciola l’uomo ed una il cane.

Io non sono cambiato,

il cuore ed i pensieri son gli stessi,

sul tappeto magnifico dei versi

voglio dirvi qualcosa chge vi tocchi.

Buona notte alla falce della luna

s cheta mentre l’aria si fa bruna,

dalla finestra mia voglio gridare

contro il disco della luna.

La notte e` cos tersa,

qui forse anche morire non fa male,

che importa se il mio spirito perverso

e dal mio dorso penzola un fanale.

O Pegaso decrepito e bonario,

il tuo galoppo ora senza scopo,

giunsi come un maestro solitario

e non canto e celebro che i topi.

Dalla mia testa come uva matura

gocciola il folle vino delle chiome,

voglio essere una gialla velatura

gonfia verso un paese senza nome.

Мені подобається скуйовджена ходьба

голова на плечах, як лампа

і мені подобається запалювати

твоя осінь без пір'я.

Мені подобається, коли градом на моєму обличчі

щільне закидання поранень,

Я хапаю лише для того, щоб відчути себе живим

до оболонки мого волосся.

І той ставок повертається мені в пам’ять

що очерет і мох занурилися

і мої, які не знають, що вони мають

син, який складає вірші;

але вони люблять мене, як поля

до шкіри та сезонного дощу,

рідко будуть ті, хто мене ображає

шампи на кінчиках вил.

Бідні батьки-селяни,

ти, безперечно, постаріла і все ще боїшся

Господь неба і боліт,

батьки, яких ти ніколи не зрозумієш

що сьогодні твій син став

перший серед поетів країни

а тепер у лакованих туфлях

і з циліндром на голові ходить.

Але шаленство в ньому виживає

старого сільського злодія

і в кожній м'ясній крамниці

корова кланяється своєму супутнику.

А коли зустрічає кучера

на думку спадає його камінь

і хотів би хвіст наг

буде триматися як весільний поїзд.

Я люблю свою країну

хоч і вражений іржавими стовбурами

Я люблю брудні морди свиней

і жаби в тіні зітхають.

Мене нудить дитинство і спогади

і свіжі квітневі сутінки,

майже здається, що клен гнеться

щоб зігрітися, а потім спати.

З гнізда того дерева яйця

щоб вкрасти, я піднявся на вершину

але його волосся завжди буде новим

і шкірка його зберігається, як і раніше;

а ти мій дорогий старий собачий друг,

старість зробила вас тьмяним і сліпим

і низькі повороти на подвір'ї

не знаючи про двері зерносховищ.

Мої нахабні крадіжки мені дорогі

коли я вкрав трохи хліба з дому

і їли, як два брати

одна крихта чоловік і одна собака.

Я не змінився

серце і думки однакові,

на розкішному килимі віршів

Я хочу сказати тобі те, що зворушує тебе.

Доброї ночі на півмісяці

тихо, поки повітря стає коричневим,

з вікна хочеться кричати

проти диска Місяця.

Ніч така ясна,

тут, можливо, навіть померти не боляче,

яка різниця, якщо мій збочений дух

а зі спини висить ліхтар.

О дряхлий і добродушний Пегас,

твій галоп тепер безцільний,

Я прийшов як самотній учитель

а я співаю і святкую тільки мишей.

З голови як стиглий виноград

божевільне вино з волосся капає,

Я хочу бути жовтою фатою

тягнеться до безіменної країни.