Посвящение Архитектурному - Андрей Макаревич

Что за весенняя сила меня заманила сегодня

На угол Кузнецкого моста,

Люди стареют и камни стареют, но камни стареют

Значительно меньше людей.

И среди этих камней лет на десять назад

Оглянуться, вернуться мне мысленно просто.

Шаг за ворота во двор, что на улице Жданова,

В дом, где я прожил две тысячи дней.

Тот же базар у фонтана, табачный дымок,

Те же темы, беседы и те же порядки,

Тот же пьянящий дурман приобщенности

К тайнам искусства, которое выше времен.

Только вот стали короче прически у мальчиков,

Также исчезли на джинсах заплатки.

И вместо лапки куриной и надписи «Beatles forever»

На стенах: «Спартак — чемпион»

Знаю — ничего не вернется,

Бьется злое сердце в часах,

Только иногда отзовется

Солнцем

Что-то вечное в нас.

Где вы теперь, мои братья и сестры по школе,

Нас всех разметало по нашему краю,

Служат в конторах, участвуют в конкурсах,

Делают выставки, честно содержат семью,

Только вот я, до сих пор, на гитаре играю,

Когда это кончится право на знаю.

И эту песню играя, вас всех вспоминаю,

И сильно скучаю, а значит — люблю.

Реже и реже я к вам попадаю, но я не страдаю,

От груза священного долга.

Дескать, ушел на эстраду, где выше зарплата,

Порвал с нашим братом, а значит не наш.

Нас всех обучили секрету созданья гармонии в мире

И, видимо, это надолго —

Ты загрунтуешь холсты, я настрою гитару,

А кто-то уже заточил карандаш.

Що за весняна сила мене заманила сьогодні

На кут Кузнецького мосту,

Люди старіють і камені старіють, але камені старіють

Значно менше людей.

І серед цих каменів років на десять тому

Озирнутися, повернутись мені подумки просто.

Крок за воріт у двір, що на вулиці Жданова,

У будинку, де я прожив дві тисячі днів.

Той же базар у фонтану, тютюновий димок,

Ті ж теми, бесіди і ті порядки,

Той же п'янкий дурман причетності

До таємниць мистецтва, яке вище за часи.

Тільки ось стали коротші зачіски у хлопчиків,

Також зникли на джинсах латки.

І замість лапки курячої і написи «Beatles forever»

На стінах: «Спартак-чемпіон»

Знаю - нічого не повернеться,

Б'ється зле серце в годинах,

Тільки іноді відгукнеться

Сонцем

Щось вічне в нас.

Де ви, тепер, мої брати і сестри по школі,

Нас усіх розмітало по нашому краю,

Служать у конторах, беруть участь у конкурсах,

Роблять виставки, чесно утримують сім'ю,

Тільки ось я, досі, на гітарі граю,

Коли це закінчиться право на знаю.

І цю пісню граючи, вас усіх згадую,

І сильно сумую, а значить — люблю.

Рідше і рідше я к вам потрапляю, але я не страждаю,

Від вантажу священного обов'язку.

Мовляв, пішов на естраду, де вища зарплата,

Порвав з нашим братом, а значить не наш.

Нас усіх навчили секрету створення гармонії у світі

І, мабуть, це надовго —

Ти загрунтуєш полотна, я настрою гітару,

А хтось уже ув'язнив олівець.