Посвящение Александру Градскому - Андрей Макаревич

Лет пятьдесят тому назад, а может быть и более,

До сих пор ведется спор, а точных данных нет,

Но былины нам гласят про то, как Божьей волею

Посреди уральских гор он увидел свет.

Вот один, к примеру, факт, из архивов поднятый:

Сорок лет тому назад, обманув семью,

Он мотался, говорят, в Ливерпуль инкогнито

И учил «битлов» тайком петь про «I love you».

Тридцать лет назад тому, соблюдая этику,

И с утра, и в час ночной строго, не шутя,

Он учил нас мастерству в Клубе Энергетиков,

Он нам был отец родной, а мы ему — дитя.

Он успел и там и тут, он — кусок истории,

Дарованием своим озаряя свет,

За плечами — институт, три консерватории,

Сорок дисков, сто картин и один балет.

Он в работе ночь и день, пот со лба не вытерев,

Он вполне развеял миф, мол, она не волк.

Он, конечно, главный член в Союзе композиторов,

Больше б членов там таких, больше был бы толк.

Он в вокальном мастерстве превзошел Италию,

Хоть миланским тенорам равных в мире нет,

Так в Большом театре спел Звездочета арию,

Что Светланов сам сказал, мол, тушите свет.

Он на студии в сто крат выше Фила Спектора,

Спектор плачет всякий раз, слыша Сашин звук.

Он в своих рядах для нас воспитал директора

И отдал за просто так — вот что значит друг.

Он Россию просветил и к другому берегу

Свой тогда направил челн смело, ну, а там,

Он, по слухам, покорил ихнюю Америку,

Жаль, у них все чаще он и все реже к нам.

Он не меньше, чем Сократ, в плане сочинительства,

Он за свой недолгий век победил стократ,

Только что не космонавт и не член правительства,

Не народный, не генсек и не депутат.

Років п'ятдесят тому, а може бути і більше,

Досі ведеться суперечка, а точних даних немає,

Але булини нам говорять про те, як Божою волею

Посеред уральських гір він побачив світло.

Ось один, наприклад, факт, з архівів піднятий:

Сорок років тому, обдуривши сім'ю,

Він мотався, кажуть, у Ліверпуль інкогніто

І вчив «бітлів» потай співати про «Ilove you».

Тридцять років тому, дотримуючись етики,

І вранці, і в годину нічний строго, не жартома,

Він вчив нас майстерності в Клубі Енергетиків,

Він нам був батько рідний, а ми му — дитя.

Він встиг і там і тут, він — шматок історії,

Даруванням своїм осяючи світло,

За плечами — інститут, три консерваторії,

Сорок дисків, сто картин та один балет.

Він в роботі ніч і день, піт з лоба не витерши,

Він повністю розвіяв міф, мовляв, вона не вовк.

Він, звичайно, головний член у Союзі композиторів,

Більше б членів там таких, більше був би толк.

Він у вокальній майстерності перевершив Італію,

Хоч міланським тенорам рівних у світі немає,

Так у Великому театрі заспівав Зірочета арію,

Що Світланов сам сказав, мовляв, гасіть світло.

Він на студії в сто крат вище Філа Спектора,

Спектор плаче щоразу, чуючи Сашин звук.

Він у своїх лавах для нас виховав директора

І віддав за просто так — ось що означає друг.

Він Росію просвітив і до іншого берега

Свій тоді направив човен сміливо, ну, а там,

Він, за чутками, підкорив їхню Америку,

Шкода, у них все частіше він і все рідше до нас.

Він не менше, ніж Сократ, у плані творення,

Він за своє недовге століття переміг стократ,

Щойно не космонавт і не член уряду,

Не народний, не генсек і не депутат.