Пооткрыли вновь церквей... - Андрей Макаревич

Пооткрыли вновь церквей, будто извиняются

И звонят колокола в ночь то там, то тут,

Только бога нет и нет, ангел не является,

Зря кадило мошет поп и бабушки поют.

А бог оставил нам в наказ старые инструкции,

Почерневший оброзок, высохший елей,

Ну, а сам покинул нас после революции,

И теперь вдругих краях, где живут светлей.

Мимо кассы, чтоб быстрей, взял портвейн Таврический,

Возвращаюсь и смотрю, верится с трудом,

Кто-то в черном у дверей смотрит иронически,

Отпираю дверь ключом, приглашаю в дом.

То ль виденье, то ль обман, то ль к беде, то ль к радости,

То ль плевать через плечо, то ли голосить.

Достаю второй стакан, набираюсь храбрости,

Мне так много у него следует спросить.

Я давно другим не лгал, врать вообще не хочется,

Только вот не врать себе во сто крат трудней.

Я хочу спросить у вас, ваше одиночество,

Как бы веру сохранить и что мне делать с ней.

А еще вопрос такой, каково покойникам,

Отчего маршрут туда день и ночь открыт,

Но в конце не ждет покой с тихим светлым домиком,

Не хранят меня глаза ваших маргарит.

Я бы был ужасно рад слышать ваше мнение,

Только молча гость сидел, подпивал вино.

Да смотрел программу «Взгляд», депутатов прения,

На часы взглянув зевнул, и вылетел в окно.

И в раскрытое окно ночь глядит загадочно,

Дыры звезд на платье тьмы — драный материал,

Дел, как видно, у него без меня достаточно,

Ну, а может он, как я силы утерял,

Ну, а может он, как мы знанье утерял,

Ну, а может он, как мы веру утерял.

Відкрили знову церков, ніби вибачаються

І дзвонять дзвони в ніч то там, то тут,

Тільки бога немає і немає, ангел не є,

Даремно кадило моше поп і бабусі співають.

А бог залишив нам у наказ старі інструкції,

Почорнілий обрізок, висохлий ялин,

Ну, а сам залишив нас після революції,

І тепер в інших краях, де живуть світліше.

Повз касу, щоб швидше, взяв портвейн Таврійський,

Повертаюся і дивлюся, віриться з трудом,

Хтось у чорному біля дверей дивиться іронічно,

Відмикаю двері ключем, запрошую в будинок.

То ль бачення, то ль обман, то ль до біди, то ль до радості,

Чи то плювати через плече, чи голосити.

Дістаю другу склянку, набираюся хоробрості,

Мені так багато у нього слід запитати.

Я давно іншим не брехав, брехати взагалі не хочеться,

Тільки от не брехати собі в стократ важче.

Я хочу запитати у вас, ваша самота,

Як віру зберегти і що мені робити з нею.

А ще питання таке, яке покійникам,

Чому маршрут туди день і ніч відкрито,

Але в кінці не чекає спокій з тихим світлим будиночком,

Не зберігають мене очі ваших маргарит.

Я був би дуже радий чути вашу думку,

Тільки мовчки гість сидів, підпивав вино.

Так дивився програму «Погляд», депутатів дебатів,

На годинник глянувши позіхнув, і вилетів у вікно.

І в розчинене вікно ніч дивиться загадково,

Діри зірок на сукні темряви — драний матеріал,

Справ, як видно, у нього без мене достатньо,

Ну, а може він, як я сили втратив,

Ну, а може він, як ми знання втратив,

Ну, а може він, як ми віру втратив.