Сирень - Анатолий Полотно

Сегодня пятница и ждет меня проказница,

В кармане брюк вполне достаточно рублей.

Совсем без разницы, что брат из кухни дразнится —

Простим сегодня, подрастает пусть скорей.

Мамуле с папой объявлю про день рождения:

Мол, у друзей, останусь, видно, ночевать.

Так хороши денечки теплые, весенние!

И до утра с Наташкой можно прогулять!

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Мы в парке встретились, сирень облила свежестью.

О, кто бы знал, как губы запахом манят,

Когда к тебе прижавшись, с неподдельной нежностью

Они прошепчут: «Здравствуй, милый!

Я твоя…»

Сегодня пятница — мой ум от счастья спятился,

Я всю неделю только этой встречей жил!

Фигурку стройную обтягивает платьице —

Я полюбил девчонку эту, полюбил!

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Аллея тихая, фонтан во власти месяца,

В волшебном свете все в сиреневом плену.

В ее глазах сквозь смех искринки счастья светятся,

Но что за звук меня тревожит — не пойму.

Ах, вот они — гуськом на свет выходят пятеро,

Как на подбор, гляжу, — здоровые пеньки!

Не разойтись нам, видно, нынче как приятелям.

Пошла массовка — ну, держитесь, пареньки!

Я в суматохе не заметил, кто нож вытащил,

Услышал только, как вдруг вскрикнула она.

«За что же это?" — тихо-тихо, из последних сил.

Жизнь оборвалась, как гитарная струна…

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Во мне вдруг кто-то прохрипел губами белыми:

«Должно быть поздно вы затеяли бежать».

Троих подняли, я не знаю, что там делали.

Ну, а двоим досталось рядом с ней лежать.

Сегодня пятница, но нет уже проказницы.

Вы, старики, меня простите, вышло так…

Мне твои слезы, мама, правда не без разницы,

Не мог я по-другому поступить никак!

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

Сирень, сирень, сиреневое чудо.

Сирень, сирень, сиреневые сны.

Пять лепестков твоих не позабуду —

Цветы моей нетронутой весны.

— Прости, Наташка…

Сьогодні п'ятниця і чекає мене пустунка,

У кишені штанів цілком достатньо рублів.

Зовсім не має значення, що брат із кухні дражниться.

Пробачимо сьогодні, підростає нехай швидше.

Мамулі з татом оголошу про день народження:

Мовляв, у друзів, залишуся, мабуть, ночувати.

Так гарні дєнята теплі, весняні!

І до ранку з Наташкою можна прогуляти!

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Ми в парку зустрілися, бузок облив свіжістю.

О, хто би знав, як губи запахом манять,

Коли до тебе притиснувшись, з непідробною ніжністю

Вони прошепотять: «Здрастуйте, любий!

Я твоя…"

Сьогодні п'ятниця — мій розум від щастя збожеволів,

Я весь тиждень тільки цією зустріччю жив!

Фігурку струнку обтягує сукню —

Я полюбив цю дівчинку, полюбив!

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Алея тиха, фонтан у владі місяця,

У чарівному світлі все в бузковому полоні.

У її очах крізь сміх іскринки щастя світяться,

Але що за звук мене турбує — не зрозумію.

Ах, ось вони — гуськом на світло виходять п'ятеро,

Як на підбір, дивлюся, — здорові пеньки!

Не розійтися нам, мабуть, нині як приятелям.

Пішла масовка — ну, тримайтеся, хлопці!

Я в метушні не помітив, хто ніж витяг,

Почув тільки, як раптом скрикнула вона.

«За що що це?» — тихо-тихо, з останніх сил.

Життя обірвалося, як гітарна струна.

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

У мене раптом хтось прохрипів білими губами:

«Має бути пізно ви затіяли бігти».

Трьох підняли, я не знаю, що там робили.

Ну, а двом дісталося поруч з нею лежати.

Сьогодні п'ятниця, але немає вже пустунки.

Ви, старі, вибачте, вийшло так…

Мені твої сльози, мамо, правда не різниці,

Не міг я по-іншому вчинити ніяк!

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

Бузок, бузок, бузкове диво.

Бузок, бузок, бузкові сни.

П'ять пелюсток твоїх не забуду —

Квіти моєї незайманої весни.

— Пробач, Наташка…