Пострел - Анатолий Полотно

Жизнь подошла ко мне нелегкою походкою, взяла за ручку и сказала: «Ну, пойдем».

А через час поила меня водкою и завладела моим сердцем, как рублем.

А через час поила меня водкою и завладела моим сердцем, как рублем.

Нас было шестеро фартовых ребятишек, все были жулики, все были шулера.

А пятерых прибило пулькой к стенке, меня ж отправили надолго в лагеря.

А пятерых прибило пулькой к стенке, меня ж отправили надолго в лагеря.

И вот теперь сижу я и, как л*рва, припухаю, на голых нарах и пайке — триста

грамм.

И все о том, о том все вспоминаю, такая жизнь дается лишь ворам.

И все о том, о том все вспоминаю, такая жизнь дается лишь ворам.

Костюмчик серенький и прохоря со скрипом я на бушлат тюремный променял.

За эти десять лет немало горя мыкал и не один на мне волосик полинял.

И все о том, о том все вспоминаю, такая жизнь дается лишь ворам.

Куда ж деваться-то пострелу удалому?

Когда нагонят?

Ни кола, и ни двора…

, а на «малинах» поджидают «мусора».

Опять пойдешь по делу воровскому, а на «малинах» поджидают «мусора».

Жизнь подошла ко мне нелегкою походкою, взяла за ручку и сказала: «Ну, пойдем».

А через час поила меня водкою и завладела моим сердцем, как рублем.

А через час поила меня водкою и завладела моим сердцем, как рублем.

Життя підійшло до мене нелегкою ходою, взяла за ручку і сказала: «Ну, підемо».

А через годину напувала мене горілкою і заволоділа моїм серцем, як карбованцем.

А через годину напувала мене горілкою і заволоділа моїм серцем, як карбованцем.

Нас було шестеро фартових дітлахів, усі були шахраї, усі були шулери.

А п'ятьох прибило кулькою до стіни, мене відправили надовго в табори.

А п'ятьох прибило кулькою до стіни, мене відправили надовго в табори.

І ось тепер сиджу я і, як л*рва, припухаю, на голих нарах і пайці—триста

грам.

І все про тому, про тому все згадую, таке життя дається лише злодіям.

І все про тому, про тому все згадую, таке життя дається лише злодіям.

Костюмчик сіренький і прохоря зі скрипом я на бушлат тюремний проміняв.

За ці десять років чимало горя микав і не один на мені волосик полиняв.

І все про тому, про тому все згадую, таке життя дається лише злодіям.

Куди ж подітися пострілу удалому?

Коли наздоженуть?

Ні кола, і ні двору…

, а на «малинах» чекають «сміття».

Знову підеш у справі злодійському, а на «малинах» чекають «сміття».

Життя підійшло до мене нелегкою ходою, взяла за ручку і сказала: «Ну, підемо».

А через годину напувала мене горілкою і заволоділа моїм серцем, як карбованцем.

А через годину напувала мене горілкою і заволоділа моїм серцем, як карбованцем.