Ясновидящая - Анастасия Приходько

Гадала струнами-рунами мы нашу любовь сплели.

Чувствами зрелыми в белый венок.

А он уплыл по течению, ночью затмение.

Больше прощения ты не проси.

Как перед зеркалом свеча не меркнула —

Моя любовь к тебе до зари!

Припев:

Я опять тебя теряю.

Привыкаю жить с тобою без тебя.

Понемногу забываю, что я стала ясновидящая.

Лечила венами времени, мы реками разлелись.

Падала зоренькой с черных небес.

Спасаясь от одиночества вершила пророчество.

Тебя возвращала в сны, с рассветом приди.

Как перед зеркалом свеча не меркнула —

Моя любовь к тебе до зари!

Припев:

Я опять тебя теряю.

Привыкаю жить с тобою без тебя.

Понемногу забываю, что я стала ясновидящая.

Я опять тебя теряю.

Привыкаю жить с тобою без тебя.

Понемногу забываю, что я стала ясновидящая.

Как перед зеркалом свеча не меркнула —

Моя любовь к тебе до зари!

Я опять тебя теряю.

Привыкаю жить с тобою без тебя.

Понемногу забываю, что я стала ясновидящая.

Ворожила струнами-рунами ми наше кохання сплели.

Почуттями зрілими в білий вінок.

А він сплив за течією, вночі затемнення.

Більше прощення ти не проси.

Як перед дзеркалом свічка не тьмяніла—

Моя любов до тебе до зорі!

Приспів:

Я знову тебе втрачаю.

Звикаю жити з тобою без тебе.

Потроху забуваю, що я стала ясновидячою.

Лічила венами часу, ми річками розлилися.

Падала зоренькою з чорних небес.

Рятуючись від самотності вершила пророцтво.

Тебе повертала в сни, з світанком прийди.

Як перед дзеркалом свічка не тьмяніла—

Моя любов до тебе до зорі!

Приспів:

Я знову тебе втрачаю.

Звикаю жити з тобою без тебе.

Потроху забуваю, що я стала ясновидячою.

Я знову тебе втрачаю.

Звикаю жити з тобою без тебе.

Потроху забуваю, що я стала ясновидячою.

Як перед дзеркалом свічка не тьмяніла—

Моя любов до тебе до зорі!

Я знову тебе втрачаю.

Звикаю жити з тобою без тебе.

Потроху забуваю, що я стала ясновидячою.