La Tormenta - AMBKOR

Llegó ese día, puedo sentir las gotas

Ese día en que te hablan y sientes que se equivocan

El alma sigue ahí, pero está rota

Y no sé por qué se rompe, si se esconde si la tocan

Me siento solo, sin estarlo

Como el naufrago que ya no mira al mar porque no espera ningún barco

Y eso no quita que nos sigan dando

Pero ya no espera que la suerte le regale algo

Será ste día, esta tormenta

Esa llamada qu esperabas que llegara y que no llega

Y por mucho que no llega, tú sigues pensando en ella

Porque lo que no se dice se queda guardado hasta que te atropella

Será esa estrella que no brilla

O tal vez es mi cabeza la que hace que esté andando de puntillas (De puntillas)

No se si soy fuerte o no soy fuerte

Pero no se como aguanto tantos días como este

Sin mil pastillas solo con ganas de verme

Sonriendo como cuando mi papá cuando me hacía cosquillas

En las costillas, le dije que parara siempre

Y ahora que las quiero no puedo tenerlo en frente

Y le digo a la mente que lo invente

Pero ella inventa lluvias de septiembre a septiembre

Y no se qué pasa, pero sigo en mi casa, roto

Aunque desde fuera pueda parecerte que lo tengo todo

Me siento solo, acompañado

Como el que no quiere amar porque ha sufrido por amar demasiado

Y luego qué queda, ¿tal vez un abrazo?

¿Una hipoteca a plazos?

¿Tal vez una amistad si somos falsos?

Me sabe todo a fracaso y a mentira

Perdí las gafas de sol porque pensé que no saldría

Y tras la tormenta llega la calma decían

Pero me caló tan fuerte que aun veo rayos de día

Y otro psicólogo, y otra sesión perdida

Y otra vez el consejito de disfruta de la vida

Que se acaba, y ya se que se acaba, lo vi de cerca

¿O te crees que cuando voy a un entierro no me doy cuenta?

Pasé de niño a adulto demasiado rápido (Oh)

Pasé de los muñecos a sentirme uno, de plástico

Pasé de los deberes a lo práctico

De que me hicieran todo a tener que dar lo máximo

Y no estamos preparados para el salto

La vida no es un camino, es un sendero entre barrancos (Yeah)

Qué será de aquel amigo con el que reía tanto

A veces pienso en él pero no llamo

Y nunca lo hago y me voy de tragos (Sí)

Como si quisiera hundirme poco a poco en mi lago (¿Cómo?)

Como si el tiempo que me queda fuera una condena

Y esta balanza se inclinara siempre al lado de la pena

Y soy de los que miran siempre el horizonte

De los que dejan una luz a medianoche

De los que tienen miedo y a veces se esconden

De los que temen a los bordes

No soy un cobarde, solo soy un hombre

Que a veces corre sin saber a donde

Porque la vida se le hace enorme

La muerte le estremece, el tiempo le envejece

Y la lluvia le seduce a la vez que lo rompe

Той день настав, я відчуваю краплі

Той день, коли з тобою розмовляють, і ти відчуваєш, що вони неправі

Душа все ще є, але вона розбита

І я не знаю, чому він ламається, якщо він ховається, якщо його торкаються

Я почуваюся самотньою, несущою

Як потерпілий корабельної аварії, який більше не дивиться на море, тому що не очікує корабля

І це не означає, що вони продовжують дарувати нам

Але він більше не чекає, що удача йому щось подарує

Це буде цей день, ця буря

Дзвінок, який ви очікували, але не надходить

І скільки б воно не прийшло, ти продовжуєш про це думати

Тому що те, що не сказано, зберігається, поки не наїде на вас

Це буде та зірка, що не світить

Або, можливо, це моя голова змушує мене ходити навшпиньки (навшпиньки)

Я не знаю, сильний я чи не сильний

Але я не знаю, як я витримаю стільки днів

Без тисячі пігулок просто хоче мене побачити

Усміхався, як коли мій тато, коли лоскотав мене

У ребра я сказав йому завжди зупинятися

І тепер, коли я хочу їх, я не можу мати це перед собою

І я розуму кажу, щоб це вигадав

Але вона вигадує дощі з вересня по вересень

І я не знаю, що не так, але я все ще вдома, розбитий

Хоча з боку може здатися, що у мене є все

Я відчуваю себе самотнім, у супроводі

Як той, хто не хоче любити, тому що страждав від надто великої любові

І що тоді залишається, може, обійми?

Розстрочка іпотеки?

Може, дружба, якщо ми фальшиві?

Все на смак провалу і брехні

Я втратив сонцезахисні окуляри, бо думав, що не піду на вулицю

А після шторму настає спокій, казали вони

Але це мене так вразило, що я й досі бачу промені вдень

І ще один психолог, і ще один пропущений сеанс

І знову маленька порада радіти життю

Що це кінець, і я знаю, що це кінець, я бачив це зблизька

Або ви думаєте, що коли я йду на похорон, то не помічаю?

Я став дорослим занадто швидко (Ой)

Я пішла від ляльок до того, щоб відчути себе такою, зробленою з пластику

Я перейшов від домашнього до практичного

Від того, щоб зі мною робили все, до того, щоб робити все можливе

І ми не готові до стрибка

Життя не дорога, це стежка між ярами (Так)

Що буде з тим другом, з яким я так сміявся

Іноді я думаю про нього, але не дзвоню

І я ніколи не роблю цього й ходжу випити (Так)

Наче я хотів помалу потонути в своєму озері (Як?)

Ніби час, що залишився в мене, це вирок

І ця тереза ​​завжди буде схилятися на бік горя

А я з тих, хто завжди дивиться на горизонт

З тих, хто залишає світло опівночі

З тих, хто боїться і іноді ховається

З тих, хто боїться країв

Я не боягуз, я просто людина

Він іноді біжить, не знаючи куди

Тому що життя величезне

Смерть трясе його, час старить

І дощ спокушає його водночас і ламає