Сто часов счастья - Алла Пугачёва

Сто часов счастья — разве этого мало?

Я его, как песок золотой, намывала.

Собирала любовно, неутомимо,

По крупице, по капле, по искре, по блестке,

Принимала в подарок

От каждой звезды и березки.

Сколько дней проводила за счастьем в погоне

На продрогшем перроне, в гремящем вагоне.

Обнимала его, целовала в нетопленом доме.

Ворожила над ним, колдовала.

Случалось, бывало,

Что из горького горя я счастье свое добывала.

Это зря говорится, что надо счастливой родиться.

Надо только, чтоб сердце не стыдилось над счастьем трудиться,

Чтобы не было сердце лениво, спесиво.

Чтоб за каждую малость оно говорило —

Спасибо, спасибо, спасибо…

Сто часов счастья чистейшего, без обмана.

Сто часов счастья — ну разве этого мало?

Сколько дней проводила за счастьем в погоне,

Ворожила над ним, колдовала.

Случалось, бывало,

Что из горького горя я счастье свое добывала.

Это зря говорится, что надо счастливой родиться.

Надо только, чтоб сердце не стыдилось над счастьем трудиться,

Чтобы не было сердце лениво, спесиво.

Чтоб за каждую малость оно говорило —

Спасибо, спасибо, спасибо!

Поверьте, это зря говорится, что надо счастливой родиться.

Надо только, чтоб сердце не стыдилось над счастьем трудиться,

Чтобы не было сердце лениво, спесиво.

Чтоб за каждую малость оно говорило —

Спасибо, спасибо, спасибо…

Сто часов счастья, чистейшего без обмана.

Сто часов счастья — ну разве этого мало?

Сто часов счастья, сто часов счастья.

Нет, это немало.

(К. Орбелян — В. Тушнова)

Сто годин щастя — хіба цього мало?

Я його, як пісок золотий, намивала.

Збирала любовно, невтомно,

По крупиці, по крапі, по іскре, по блиску,

Приймала в подарунок

Від кожної зірки і берізки.

Скільки днів проводила за щастям у погоні

На продроглому пероні, в грімному вагоні.

Обіймала його, цілувала в нетопленому будинку.

Гадала над ним, чаклувала.

Траплялося, бувало,

Що з гіркого горя я своє щастя добувала.

Це даремно говориться, що треба щасливою народитись.

Треба тільки щоб серце не соромилося над щастям трудитися,

Щоб не було серце ліниво, пихато.

Щоб за кожну дещицю воно говорило —

Спасибі спасибі спасибі…

Сто годин щастя найчистішого, без обману.

Сто годин щастя — ну, хіба цього мало?

Скільки днів проводила за щастям у погоні,

Гадала над ним, чаклувала.

Траплялося, бувало,

Що з гіркого горя я своє щастя добувала.

Це даремно говориться, що треба щасливою народитись.

Треба тільки щоб серце не соромилося над щастям трудитися,

Щоб не було серце ліниво, пихато.

Щоб за кожну дещицю воно говорило —

Спасибі спасибі спасибі!

Повірте, це даремно говориться, що треба щасливою народитись.

Треба тільки щоб серце не соромилося над щастям трудитися,

Щоб не було серце ліниво, пихато.

Щоб за кожну дещицю воно говорило —

Спасибі спасибі спасибі…

Сто годин щастя, найчистішого без обману.

Сто годин щастя — ну, хіба цього мало?

Сто годин щастя, сто годин щастя.

Ні, це чимало.

(К. Орбелян - В. Тушнова)