Я вернусь - Александр Звинцов

Я вернусь

Знакомый до боли родной городок

Заставил меня загрустить

Прогулочный раньше ходил катерок

И пристани радовал вид.

С утра до темна на гранитных камнях

В прозрачной и светлой воде

Плескалась тогда детвора, будто в снах,

Порой приходящих ко мне.

Тут юность моя затерялась навек

По скверам зелёным пройдусь.

Хотя бы на миг, как любой человек,

Вернусь в эту добрую грусть.

Я помню как в детстве на скользкий откос,

Случайно так вдруг, наступил

И в воду упал, испугавшись до слёз,

И к берегу греб, что есть сил.

Я вернусь в преддверие судьбы своей

Прокачусь на стареньком такси, не торопясь

Ну и пусть в запасе только пару дней

Этот город — души моей часть.

На улице главной всё тот обелиск

Отсюда так видно Днепро

К Приморской спустился, сам бабело вниз,

Аллея для вольных ветров

Здесь летом гитары звучали всегда

И розы цвели в полный рост

И все после танцев спешили сюда

И небо светилось от звёзд.

А в парке, где воздух заставит молчать

Под соснами в пять этажей,

В стотысячный раз мне придётся понять,

Что нет в мире места родней.

Мы так постарели — ведь время летит,

А дети растут — не узнать

Пусть всех земляков Всевышний хранит

И жизнь не заставит страдать.

Я вернусь в преддверие судьбы своей

Прокачусь на стареньком такси, не торопясь.

Ну и пусть в запасе только пару дней

Этот город — души моей часть.

Ну и пусть в запасе только пару дней

Этот город — души моей часть.

Я повернуся

Знайоме до болі рідне містечко

Змусив мене засумувати

Прогулянковий раніше ходив катерок

І пристані радував вигляд.

З ранку до темряви на гранітних каменях

У прозорій і світлій воді

Плюскалася тоді дітлахи, ніби в снях,

Деколи приходять до мене.

Тут юність моя загубилася навіки

По скверах зеленим пройдуся.

Хоча би на миг, як будь-яка людина,

Повернуся до цього доброго смутку.

Я пам'ятаю як у дитинстві на слизький укіс,

Випадково так раптом наступив

І в воду впав, злякавшись до сліз,

І до берега греб, що є сил.

Я повернуся напередодні долі своєї

Прокачусь на старенькому таксі, не поспішаючи

Ну і нехай у запасі лише пару днів

Це місто— душі моєї частини.

На вулиці головній все той обеліск

Звідси так видно Дніпро

До Приморської спустився, сам бабело вниз,

Алея для вільних вітрів

Тут улітку гітари звучали завжди

І троянди цвіли на повне зростання

І все після танців поспішали сюди

І небо світилося від зірок.

А в парку, де повітря змусить мовчати

Під соснами в п'ять поверхів,

Стотисячний раз мені доведеться зрозуміти,

Що немає в світі місця рідних.

Ми так постаріли — адже час летить,

А діти ростуть — не дізнатися

Нехай усіх земляків Всевишній зберігає

І життя не змусить страждати.

Я повернуся напередодні долі своєї

Прокачусь на старому таксі, не поспішаючи.

Ну і нехай у запасі лише пару днів

Це місто— душі моєї частини.

Ну і нехай у запасі лише пару днів

Це місто— душі моєї частини.