Как-же вдруг - Александр Звинцов

Как же вдруг вышло так, я себя совсем извёл

Охватил душу мрак.

Ты ушла, и я ушёл.

И не ты и не я первым не простит.

Мы ж с тобой гордые и телефон молчит.

Я шатаюсь по ночным улицам

Без тебя будто мир опустел.

Пусть мечты твои все сбудутся

И, поверь, я совсем не хотел,

Чтобы стали чужими друг другу мы

И, когда расцветёт всё весной,

Чтоб пришёл этой горькой разлуки миг

И, остался, я болен тобой.

Давят дни суетой.

Мне друзья говорят:

«Что-то ты сам не свой, уж какой день подряд.

Раньше был веселей, на гитаре играл,

Позабудь ты о ней».

Кто-то повторял.

Я цветы положу у дверей твоих

На крыльце посижу.

Город спит, затих.

И когда выйдешь ты из дому с утра

Знай, что эти цветы вовсе не игра.

Як раптом вийшло так, я себе зовсім викручив

Охопив душу морок.

Ти пішла, і я пішов.

І не ти і не я першим непростить.

Ми ж з тобою горді і телефон мовчить.

Я вештаюся по нічних вулицях

Без тебе ніби світ спустів.

Нехай мрії твої все здійсняться

І, повір, я зовсім не хотів,

Щоб стали чужими один одному ми

І, коли розквітне все навесні,

Щоб прийшла ця гірка розлука мить

І, залишився, я хворий на тебе.

Давлять дні метушнею.

Мені друзі кажуть:

«Щось ти сам не свій, вже який день поспіль.

Раніше був веселіше, на гітарі грав,

Забудь ти про неї».

Хтось повторював.

Я квіти покладу біля дверей твоїх

На ганку сиджу.

Місто спить, затихло.

І коли вийдеш ти з будинку з ранку

Знай, що ці квіти зовсім не гра.