Небо в алмазах - Александр Васильев

Где ты была эти дни и недели, куда указала лоза?..

Кто согревал твое в камень замерзшее сердце?

Я знаю — во время великого плача

остались сухими глаза

У тех, кто звонил нам домой и сулил нам бессмертье…

Господь дал нам маковый цвет, дал нам порох, дал имя — одно двоих,

И запеленал нас в узоры чугунных решеток,

И стало светло, как бывает когда в самых недрах рождается стих,

И кто-то с любовью помянет кого-то

О, хлопок и лен;

сколько лет прошло, тот же свет из волшебного глаза

О, ивы и клен;

мы смотрим друг на друга, а над нами все небо в алмазах…

Да где ты была?

— я собрал все оружие в самый дырявый мешок,

И вынес туда, где по-прежнему верят приметам,

А здесь даже дети умеют вдыхать этот белый, как снег, порошок,

И дышат на стекла, и пишут, что выхода нет

Де ти була ці дні і тижня, куди вказала лоза?..

Хто зігрівав твоє в камінь замерзле серце?

Я знаю — під час великого плачу

залишилися сухими очі

У тих, хто дзвонив нам додому і обіцяв нам безсмертя…

Господь дав нам маковий колір, дав нам порох, дав ім'я— одне двох,

І заповнив нас в візерунки чавунних грат,

І стало світло, як буває коли в самих надрах народжується вірш,

І хтось із любов'ю згадає когось

О, бавовна і льон;

скільки років минуло, те ж світло з чарівного ока

О, верби та клен;

ми дивимося один на друга, а над нами все небо в алмазах…

Так, де ти була?

—Я зібрав усю зброю в самий дірявий мішок,

І виніс туди, де, як і раніше, вірять прикметам,

А тут навіть діти вміють вдихати цей білий, як сніг, порошок,

І дихають на скла, і пишуть, що виходу немає