Мне 20 лет - Александр Васильев

Всеобщая серость при нашем-то уровне, росли вроде умными, выросли дурнями

Мундиры напялили, стаканы наполнили, едва захмелев, протрезвели, и поняли

Что вот она жизнь, а податься в ней некуда, есть соцреализм, порожденье

совдепово

Кому пировать у стола ненасытного, кому вековать у корыта разбитого.

Да бог с ним, плевать я хотел на их месиво покуда мне голодно, значит,

мне весело

Вся боль впереди — расступись, голь халявая, эх, рваные джинсы, карманы дырявые.

Махнуть, что ль куда, все на мне, что не собрано страна велика, шофера — люди

добрые

И жить от песни к стакану, от стакана — да к песне, ты спросишь — чего не

сидится на месте мне.

Нет, я мог бы найти себе толстую женщину, хозяйку, работницу, секс-бомбу — на

меньшее

Я не согласен, да никто не подпишется и славно — одному мне куда легче дышится.

Поэты деревни гребут жар руками городские — по трупам несут свое знамя

Есть третьи — но эти больные и нервные им всем уготована stairway to heaven.

А что до меня — так я не тот, и не этот, меня вообще очень сложно причислить к

поэтам.

Озорница-певунья моя, умница-крестница, я не жилец в этом доме, но ты моя

лестница.

Ты шлюха вокзальная, святая кормилица, живая вода, беспощадная виселица

Ста ртами заплевана, роза пурпурная, да не ты ль родила меня, мать

шестиструнная.

Я только с тобой еще что-то да значу дешевый подарок, дорогая подачка

На струнах подвешенный, на грифе распятый, с тобою меняю я свой третий десяток.

Загальна сірість при нашому рівні, росли як розумні, виросли дурнями

Мундири напнули, склянки наповнили, ледве захмелівши, протверезілі, і зрозуміли

Що ось воно життя, а податися в ній нікуди, є соцреалізм, породження

совдепово

Кому бенкетувати біля стола ненаситного, кому вікувати у корита розбитого.

Так, бог з ним, плювати я хотів на їхнє суміш поки мені голодно, значить,

мені весело

Весь біль попереду — розступися, голля халява, ех, рвані джинси, кишені діряві.

Махнути, що куди, все на мені, що не зібрана країна велика, шофера— люди

добрі

І жити від пісні до склянки, від склянки — так до пісні, ти запитаєш — чого не

сидиться на мені.

Ні, я міг би знайти собі товсту жінку, господиню, робітницю, секс-бомбу — на

менше

Я не згоден, але ніхто не підпишеться і славно — одному мені куди легше дихається.

Поети села гребуть жар руками міськими — по трупах несуть свій прапор

Є треті—але ці хворі інервні ним усім уготована stairway toheaven.

А що до мені — так я не тот, і не эт, мене взагалі дуже складно зарахувати до

поетам.

Бешкетниця-співуча моя, розумниця-хрещениця, я не жилець в цьому будинку, але ти моя

сходи.

Ти шлюха вокзальна, свята годувальниця, жива вода, нещадна шибениця

Ста ротами запльована, троянда пурпурна, та не ти ль народила мене, мати

шестиструнна.

Я тільки з тобою ще щось так значу дешевий подарунок, дорога подачка

На струнах підвішений, на грифі розіп'ятий, з тобою міняю я свій третій десяток.